“Місточки” до “Зеленої школи”

Видатний український педагог-новатор В. О. Сухомлинський розглядав природу як вирішальний чинник становлення й самореалізації особистості учня, його гармонійного розвитку: “Людина була й залишається дитиною природи, і те, що поєднує її з природою, має використовуватися для залучення дитини до багатств духовної культури. Довкілля – це передусім світ природи з безмежним розмаїттям явищ, з невичерпною красою. Тут, у природі, одвічне джерело дитячої думки”.
В своїй праці “Серце віддаю дітям” він писав про своє прагнення до того,

що перш ніж відкрити книгу, прочитати по складах перше слово, діти повинні прочитати сторінки найкращої в світі книги – Книги Природи. Спілкування з природою, на думку Сухомлинського, – є засобом формування високих моральних якостей. Краса, як зазначав видатний педагог, – це кров і плоть людяності, добрих почуттів, сердечного ставлення до всього, що оточує дитину.
У початкових класах Василь Олександрович рекомендує частину уроків у погожі весняні та осінні дні проводити не в класному приміщенні, а на повітрі. Адже майже 85% дітей відстають у навчанні з якихось прихованих недугів, тому насамперед він піклувався
про зміцнення здоров’я своїх вихованців.
У творчій співпраці з учителями Павлиської середньої школи Василь Олександрович розробив “300 уроків мислення серед природи”, що новаторськи збагатило теорію і практику початкового навчання. Елементи методики такої роботи подаються педагогом у книгах “Серце віддаю дітям” та “Павлиська середня школа”, у ряді статей.
Вчителі початкових класів ЗОШ № 11 у своїй практиці успішно втілюють в життя провідні ідеї В. О. Сухомлинського. Серед форм виховання у дітей свідомого ставлення до природи педагоги нашої школи використовують саме ті, які свого часу визначив В. О. Сухомлинський:
– екскурсії з ознайомлення дітей із природним довкіллям;
– досліди, що демонструють природні процеси і явища;
– практичні роботи у школі, на пришкільних ділянках і практичні завдання для домашньої роботи;
– демонстрація наочних посібників (різноманітні колекції) під час вивчення навчальних курсів;
– самостійні спостереження учнів за живими об’єктами у природі;
– бесіди з дітьми, робота з книгою, милування красою довкілля;
– створення індивідуальних та колективних творчих робіт (казок, оповідань, малюнків, аплікацій, виробів з природного матеріалу тощо);
– дидактичні ігри природознавчого характеру.
Сухомлинський помітив, що думка у дітей починає працювати, якщо їх повести у ліс, на луг, в поле, і там ставити дітям тисячу запитань “Чому?”, там чекати відповіді і добиватися її. Емоційна радість, спільне переживання краси, спільне прагнення зрозуміти і дають це бажання пробудження думки.
Вчитель Розум С. А. практикує у своїй роботі “Уроки думки”. Це уроки-екскурсії, уроки-подорожі в природу, де діти знаходять відповіді на тисячі своїх питань. “Чому трава зелена?”, “Чому співають або мовчать птахи?”, “Чому сонечко сховалося?” – усе цікавить її допитливих вихованців. Пробудження дитячої думки Світлана Анатоліївна стимулює поетичним словом, зачитуванням вдало дібраних уривків прозових творів, прослуховуванням музичних творів, переглядом творів живопису, графіки, декоративно-прикладного мистецтва як перед спілкуванням з природою, так і після таких уроків. Так, перед уроком подорожі до парку, на якому діти мали спостерігати за змінами в природі восени, Світлана Анатоліївна запропонувала учням послухати уривки з фортепіанного альбому П. Чайковського “Пори року”, а саме “Вересень. Полювання” та “Жовтень. Осіння пісня”. За допомогою ряду запитань, вчитель вміло підвела дітей до осмислення того, що в природі відбуваються певні зміни, які впливають на життя людей, тварин, рослин. Після уроку серед природи Світлана Анатоліївна запропонувала дітям переглянути репродукції картин І. Левітана “Золота осінь” та І. Разживіна “Пейзажі пізньої осені”, порівняти побачене серед живої природи та на картинах, співвіднести твори музики, живопису та картини довколишньої природи. Такі завдання не лише привчають учнів думати, спостерігати за природою, а ще й виховують естетичний смак, вміння спілкуватися з мистецтвом, бачити прекрасне.
Урок в природу – подорож до джерела живої думки. Пробудженню дитячої думки сприяє бажання зрозуміти природні явища, спостереження за ними. Під час своїх уроків спілкування з природою вчитель Бесараб В. М. вдало використовує фольклорний матеріал. Народні загадки дають поштовх до роздумів дитини, чому сонечко в небі названо “золотою тарілочкою на блакитній скатертині”, які ж це гості “збудували собі хати без сокири і лопати”, як дерева “взимку зігрівають, весною звеселяють, влітку холодять, а восени годують” тощо. На уроках серед природи учні Віти Михайлівни переконуються у мудрості та спостережливості наших предків, викладених у прислів’ях та прикметах. Маленькі природодослідники з цікавістю перевіряють досвід дідусів та бабусь. Їх допитливий розум спрагло вбирає у себе нове у звичному, повсякденному. “Ховає курка голову під крило – чекай похолодання”, “Розляглася кицька серед кімнати, значить потепліє”, ” Далеко чути жаб’яче кумкання – буде дощ” – такі зрозумілі, близькі дитячому оточенню прикмети перевіряють, запам’ятовують вихованці Віти Михайлівни.
Сухомлинський вважав, що праця думки неможлива без дитячої творчості. Він залучав школярів до складання казок, творів, самостійного вивчення окремих тем та ін. Педагоги Парфьонова Н. М. , Шамрай Н. В. , Гармаш Ж. В. віддають перевагу саме творчій спрямованості уроків спілкування з природою.
Парфьонова Наталя Михайлівна з перших днів перебування у школі своїх учнів звертає їхню увагу на найдрібніші деталі в довкіллі, вчить розрізняти рослини за формою стовбура та гілок, особливостями листочків та квітів, помічати, що нагадують хмарки у небі, які різноманітні сніжинки сідають на їхні рукавички тощо. Усі свої спостереження діти відображають у витинанках, які завжди приносять задаволення маленьким творцям і викликають захоплення у глядачів.
Вчитель Шамрай Ніна Валентинівна прагне, щоб її вихованці з уроків споглядання та милування природою виносили позитивний заряд на довгий час. Тому кожна зустріч її учнів з природою, емоційне задоволення дітей втілюється у спільних творчих проектах – ” Бузковий букет”, ” Весняна галявина”, “Моя квітуча Україна”, “Чарівна осінь”, “Барвисті півники” та інші колективні роботи передають і нам, глядачам, позитивну енергію, і піднесений настрій маленьких майстрів, які черпали натхнення у спілкуванні зі світом природи.
Педагог Гармаш Жанна Володимирівна ставить за мету, щоб естетичну насолоду, отриману на уроках серед природи, її учні вчилися предавати через слово. Адже Сухомлинський доводив, що читання “Книги природи” під час екскурсій, подорожей, повинно бути не звичайним спогляданням картин природи, а початком активного мислення. Досягти цього можна, тільки навчивши дітей спостерігати, дивуватися, радіти пізнанню, перетворювати думку у слово, творити казку. Маленькі казкарики, вихованці Жанни Володимирівни, із задоволенням фантазують на різні теми. Про це свідчать назви казок, створених після або під час уроків спілкування з природою – “Дівчинка і дощ”, “Як кошенятко друга шукало”, “Два хлопчики”, “Казка про дельфіна”, “Хочеш їсти калачі, не сиди на печі”, “Хай завжди буде ліс!” та ін. Часто казки, створені дітьми, складаються всього з 3-5 речень, але несуть зміст, сповнений дитячих вражень та переживань. Так, побачивши восени суху траву у парку, діти тут же склали таку казочку:
“Трава восени зів’яла і пожовкла, але не зникла. Бо весною проб’ється молода зелена травичка.
– Ще зовсім холодно, – скаже вона.
– А я зігрію тебе, маленька, – скаже торішня трава.
І буде гріти молоду травичку, поки сонечко не набереться сили.”
Сезонні екскурсії, уроки в “зелених класах”, заочні “подорожі” по земній кулі дають простір для дитячої думки. Дитячі спостереження сприяють розумінню цінностей природи, спонукають до формування навичок охорони і збереження довкілля. Уроки серед природи практикує у своїй роботі вчитель Приходченко Н. І. під час вивчення курсу “Я і Україна. Природознавство”. Наталя Іванівна вчить своїх вихованців не лише отримувати “книжні” знання про природу, а й поглиблювати вивчене шляхом дослідницької роботи, вміло застосовувати теоретичний матеріал під час практичної діяльності. На уроках серед природи діти спостерігають, досліджують середовище, в якому живуть, перевіряють народні прикмети, пов’язані з погодою, знаннями про рослинний, тваринний світ. Незабутньою стала екскурсія на кінну ферму, де діти мали змогу простежити за тим, як робітники доглядають за кіньми, які умови проживання потрібні цим тваринам, чим їх годують, яку роботу виконують коні у господарстві. Та найсильнішим стало враження від безпосереднього спілкування дітей з тваринами. Діти власноруч годували та напували коней, їздили верхи.
Нещодавно учні 4-их класів разом з керівниками Парфьоновою Н. М. та Приходченко Н. І здійснили екскурсію до питомників Марганецького лісгоспу. Діти спостерігали на різних ділянках за сіянцями сосон, дізнавалися у працівників, які умови росту та розвитку потрібні цим деревам, яку користь приносять сосни довкіллю та людям. Здивувала і схвилювала їх розповідь про те, скільки років має рости сосна, поки її спиляють для кількоденних новорічних святкувань. Саме після цієї екскурсії учні 4 класів стали ініціаторами шкільної акціїї “Збережи життя ялинці”, мета якої – придбання штучної ялинки для шкільних свят.
Дитячі роки найбільш сприятливі для того, щоб дитина у своє дитяче серце і душу вбирала те, що кажуть дорослі, що її оточує у житті. Саме у шкільні роки формується світогляд, характер, звички, ставлення до навколишнього світу, де не останнє місце займає і ставлення до природи. Гармонійне спілкування дітей з природою у подальшому житті не дозволить їм необдумано зірвати квітку, зламати деревце або ж знищити гніздечко пташки.
Саме такими принципами керується вчитель Вітько І. М., залучаючи своїх учнів до спілкування з природою. Ірина Миколаївна обрала цікавий шлях – “олюднити” об’єкти природи, надати їм характеру, поведінки, притаманної людям. Під час проведення у класі свят та інших заходів, вчитель залучає дітей до інсценізації казок, пісень, оповідань, де дійовими особами є звірі, птахи, рослини. Щоб учні могли успішно виконати роль певного героя, педагог звертається до чуттєвого досвіду дітей, отриманого на уроках спілкування з природою. Малеча уміло втілює образи непосидючої синички, працьовитого дятла, безтурботного горобчика, вайлуватої сови, балакучої сороки з вірша “Розмова птахів” Л. Компанієць (свято “Ось прийшли морози, і зима настала”); поважного гарбуза, миловидної дині, бадьорих буряків, підстаркуватого боба з народної пісні “Ходить гарбуз по городу” (“Свято урожаю”); хвалькуватого Мухомора, скромної печериці, жвавих опеньок з вірша “Хвалилися гриби” О. Підсухи (“Свято урожаю”). Вчитель Вітько І. М. переконана, що увага дітей повинна спрямовуватись на те, що тварина і рослина – це живі істоти і життя їх залежить від людини, бо людина може прикласти багато зусиль, щоб знищити або відтворити все те, що нас оточує, людина може створити нове життя у вигляді маленького паростка, або перетворити квітучу галявину на мертву пустелю. Таке сприймання дитиною реальності допомагає донести до їхньої свідомості розуміння того, що людина – це частина природи, а тому вона повинна розвиватися за її законами і ставитися до природи, не порушуючи її законів.
Молодий педагог Харіна А. В. зовсім недавно працює в школі. У її педагогічній скарбничці ще не так багато надбань. Проте вже є цікаві знахідки та доробки. Так, під час занять серед природи, вона пропонує своїм другокласникам завдання для спостережень та практичної роботи ознайомлення з будовою та життям рослин у різні пори року. Особлива увага дітей спрямовується на те, що дерево, кущ, квітка – це жива істота. Вони існують у зв’язку з грунтом, вологою, повітрям, а їх життя залежить від багатьох інших організмів, таких як комахи, птахи, звірі і людина. Практичні завдання, завдання-дослідження, які пропонує Анастасія Віталіївна мають такий зміст: “Впізнай дерево за силуетом”, “Доглядай за квіткою у класі”, “Впізнай рослину за листочком”, “Збери насіння рослин для підгодівлі зимуючих птахів”, “Досліди довкілля дерева” тощо. Вчителька проводить ігри-змагання “Птахи та звірі”, “Квіти та дерева”. Для цих ігор діти отримують завчасно завдання, підготувати загадки, прислів’я, кросворди, вірші, казки про тварин, рослини, намалювати емблеми та ін.
Без казки не можна уявити дитинство – це наступний важливий висновок В. Сухомлинського. Вона наближає до дитини шкільний навчально-виховний процес. Василь Олександрович вважав, що в початковій школі казка ігнорується і до неї необхідно повернутись. Адже це дитяча творчість, найпритаманніша цьому вікові: “Казка – це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови. Діти не тільки люблять слухати казку. Вони творять її”.
В. Сухомлинський вважав – першими творчими роботами, які складає дитина в початкових класах, мають бути саме казки про те, що дитина бачить, переживає, чим переймається. Василь Олександрович наголошує: “Те, що робиться в першому, другому класах – коли діти складають казки, – відображається на мислені дитини у восьмому, в дев’ятому, в десятому. Там тільки побачиш результат виховання справжнього, логічного мислення. Немає взагалі в дидактиці і педагогіці таких методів чи методичних прийомів, які б могли забезпечити “рішучий перелом”, як кажуть, протягом місяця, тижня. Багато потрібно прикласти сил, щоб зробити дітей думаючими, розвиненими, добре встигаючими”.



“Місточки” до “Зеленої школи” - Сочинения по литературе


“Місточки” до “Зеленої школи”