Виховний потенціал шкільного середовища і доброчинної діяльності школярів через ціннісне ставлення до природи

Виховний потенціал шкільного середовища і доброчинної діяльності школярів Через ціннісне ставлення до природи

Виховання дитини розпочинається зі створення для неї виховного середовища. Саме виховного, тобто такого, що цілеспрямовано й позитивно впливає на процес розвитку особистості. Із філософсько-“педагогічної точки зору поняття “середовище” багатогранне.

По-перше, це середовище природне, географічне: різні умови для розвитку маленької людини створюються за північним полярним колом і в південних субтропіках, на берегах великих річок та озер і в засушливих гірських аулах, у великих промислово-культурних центрах і в сільській глибинці, у різних національних культурах…

По-друге, йдеться і про широке соціальне середовище як фактор економічного, політичного, соціального, культурного розвитку суспільства в цілому і окремих його соціальних інститутів: сім’ї, школи, позашкільних закладів, неформальних об’єднань (політичних, культурно-дозвільних, соціальних ініціатив, альтернативного способу життя).

Впливають на формування особистості маленької людини і такі фактори суспільства, як преса, радіо, телебачення, відео, клуби, бібліотеки, театри, музеї, центри дозвілля, різні види і форми реклами, зовнішнє оформлення вулиць та міст тощо. Обов’язково пригадаймо й безпосереднє середовище проживання кожної дитини – “мікросередовище”: дім, родина, вулиця, найближче побутове оточення, друзі, тобто ті фактори, які впливають на формування маленької особистості.

Можливі два шляхи створення педагогом виховного середовища:

Перший – надання педагогічної інтерпретації природним і соціальним факторам за допомогою різних педагогічних прийомів: цілеспрямоване звертання уваги дітей (“Поглянь, як геніально природа влаштувала…”), роз’яснення незрозумілих явищ і фактів (“Ми можемо спостерігати це завдяки тому, що наука досягла чимало…”), етичні та естетичні оцінки (“Справжній чоловік у цій ситуації вчинив би так…”), організація спостерігання дітьми предметів і явищ (“Спробуйте поспостерігати за життям мурашника, і ви зрозумієте, які непрості ці малесенькі комашки…”).

Другий – конструювання педагогом спеціальних виховних ситуацій у природному і соціальному середовищі.

У діяльності класного керівника як організатора виховного процесу школи слід визначити п’ Ять основних етапів:

створення і розвиток учнівського колективу; організація взаємодії педагогів, які належать до малого педагогічного колективу, що працює з класом; взаємодія з позакласними і позашкільними навчально-виховними закладами та об’єднаннями; взаємодія з батьками учнів; створення виховного предметного середовища, яке дозволяє педагогічно доцільно організувати виховний процес.

Перший етап: створення і розвиток учнівського колективу.

Оскільки людина, як зауважував Арістотель, – істота суспільна, то лише в суспільстві вона може розвинути свою сутність.

У спілкуванні людина, що розвивається, набуває наукових і життєвих знань, освоює навички та вміння у різноманітних видах діяльності, вчиться розуміти оточуючих і будувати з ними нормальні стосунки, виробляє критерії оцінки життєвих явищ, формує в собі систему ціннісних орієнтацій із позицій ІСТИНИ, ДОБРА І КРАСИ… І нарешті, лише в спілкуванні можлива самореалізація людини: танцює чи співає – потрібні слухачі чи глядачі; склав вірші – комусь присвятив; посадив квіти – милуються всі; вчинив добре чи погано – знову позначається на людях; побудував модель літака – хочеться, щоб оцінили; розв’язав найскладнішу задачу першим – проявляється гордість… Так зворотньо-оцінювальні судження і методи впливу оточуючих стають сильним стимулом для розвитку в людині позитивного і гальмом негативного (несхвалення, осуд, бойкотування тощо).

Отже, у виховному процесі гімназії, ніколи необхідно відшукати таку форму організації спільноти ровесників, яка б найкраще могла виконувати виховні завдання, тобто стимулювала розвиток особистості школяра. Такою спільнотою ми вважаємо учнівський колектив.

Гуманістична інтерпретація колективу передбачає наявність чітко визначених ознак, які й дають змогу зробити саме колектив “інструментом дотику до особи” (А. С. Макаренко). Інструментом тонким, філігранним. Інструментом, який дозволяє кожній особистості розвивати свої потенційні можливості, максимально самореалізуватися. Нарощення таких ознак і є головним предметом діяльності вихователя, класного керівника у створенні й розвитку учнівського колективу.

Другий етап основної діяльності класного керівника – взаємодія з малим педагогічним колективом. Необхідність цього процесу продиктована завданням виробити єдину стратегію і тактику у вихованні, що здійснюється всіма педагогами, які працюють із класом; з’ясувати стиль і тон взаємин із дітьми, з’ясувати міру виховної дії кожного учителя, який впливає своєю роботою на розвиток колективу і окремих учнів. Форми такої взаємодії в сучасній школі різноманітні. Назвемо деякі з них.

1. Раціональний підбір і розстановка кадрів учителів для роботи з класом залежно від його особливостей (профілю, спеціальних предметів, що вивчаються, психолого-педагогічних особливостей, сформованої соціально-психологічної ситуації розвитку, історії розвитку і виховання, інтелектуального потенціалу, психологічного клімату тощо).

2. Систематичне проведення малих педагогічних рад. їхня тематика і призначення різноманітні; визначення мети, завдань, вибір змісту, засобів, форм і методів роботи з класом; підготовка спільних форм роботи, обговорення ситуації і подій у класі; вироблення єдиного стилю і тону взаємовідносин із класом і окремими учнями; реалізація диференційованого підходу у вихованні окремих груп учнів (на основі інтересів і можливостей) та інші.

3. Проведення загальних інтегрованих форм навчально-виховної роботи з класом. Не провина, а біда класного керівника у його фактичному низькому рівні професіоналізму, у дилетантському підході до організації різних форм виховної роботи. Парадокс, але в системі підготовки класного керівника відсутня його спеціальна, методична, філософська, політична, економічна, естетична, етична, економічна підготовка, яка є змістом виховної роботи. Кооперування з учителями-предметниками різних спеціальностей, із людьми, які мають різноманітні захоплення і хобі, дає змогу підняти рівень професіоналізму виховної роботи. Назвемо деякі інтегровані форми роботи, взяті нами зі шкільної практики.

Щорічні змагання-турніри “Батьки і діти” (серед них різні конкурси: інтелектуальні, трудові, художньо-творчі, фізкультурно-спортивні, ігрові тощо), що їх готують під керівництвом класного керівника вчителі-предметники і батьки. “Природа і я” (призначення – вироблення ціннісного ставлення до природи) – класна година, проведена разом з учителями географії та біології. Класна година “Психологія молодої людини на війні” в 11 класі, підготовлена вихователем, класним керівником, учителем історії (в цей час за програмою вивчається Велика Вітчизняна війна) і вчителем літератури (поезія молодих поетів). Урок позакласного читання “Поезія кохання XIX століття” у рубриці “За сторінками підручника”, проведений учителем літератури та вихователем, класним керівником, учителем етики та психології сімейного життя (під час вивчення теми “Кохання як найвище людське почуття”).

Такі інтегровані уроки та різноманітні форми позакласної виховної роботи дедалі частіше практикуються сучасною школою.

Проведення педагогічних консиліумів (малі педагогічні ради, яким передує всебічне вивчення класу і окремих учнів, ходу і результатів навчально-виховного процесу за допомогою різних методик психолого-педагогічного дослідження; їхнє призначення – розв’язання нагальних проблем класу, окремих учнів). Такі консиліуми можна проводити систематично, а також епізодично для розв’язання проблем, які виникають у навчально-виховному процесі. Назвемо, зокрема, зниження навчальних досягнень учнів, високий ступінь конфліктності вчителів із класом, низький рівень дисципліни, надзвичайні події, неуспішність, проблеми диференційованого та індивідуального підходу, аналіз результатів навчально-виховного процесу і його ефективності тощо. Проведення форм виховної роботи спільно з класами, де вчителі-предметники є класними керівниками: підготовка і проведення предметних тижнів, різні турніри типу “КВК”, “Що? Де? Коли?”, “Поле чудес”, “Веселі старти”, спільні свята і “вогники”, літературні (театральні, поетичні, музичні) вітальні, виставки творчих робіт, спільні театральні вистави, запрошення на “відкриті” заходи. Це сприяє створенню й розвитку загальношкільної системи виховної роботи, розвитку шкільного колективу, перетворенню вчителів в однодумців, покращує психологічний клімат у класах і школі, сприяє гуманізації взаємин між учителями та учнями.

Третій етап – організація взаємодії з позакласними і позашкільними навчально-виховними установами та об’єднаннями, які доповнюють шкільну систему виховання, сприяючи всебічному, глибшому (з огляду на наявність фахівців-професіоналів) розвитку учнів, індивідуальному саморозвитку нахилів та інтересів. Це різні школи додаткового навчання (художні, музичні, театральні, літературні, спортивні, технічні), будинки і палаци дитячої та юнацької творчості, гуртки і секції у школі і в позашкільних закладах, неформальні молодіжні об’єднання та громадські організації (сімейні, політичні, екологічні, дозвільні, вільного спілкування тощо). Крім того, це й багатопрофільні об’єднання – соціально-педагогічні комплекси при школах і за місцем проживання, об’єднання клубного типу при ВНЗ. Форми взаємодії вихователя, класного керівника з ними можуть бути такими:

використання учнів як фахівців (музикантів, поетів, техніків, істориків, театралів, знавців певного жанру мистецтва чи галузі наукового знання) для підготовки різних форм виховної роботи; відвідування з класом, з групою учнів чи окремими учнями звітних концертів, виставок, спектаклів, змагань, свят, днів “відкритих дверей”, зустрічей, окремих занять, вечорів, дискусій і т. ін. в цих установах і організаціях; проведення спільних вечорів, свят, диспутів, турнірів, виїзних таборів праці і відпочинку тощо; запрошення викладачів і керівників гуртків, секцій, клубів як гостей на різні форми виховної роботи з учнями класу і школи, на батьківські збори.

Усе це збагачує виховний процес, сприяє створенню єдиного виховного середовища для нормального розвитку дітей у школі і за її межами.

Четвертий етап – взаємодія з батьками учнів. Відомо, що родина є важливим чинником розвитку особистості: тут дитина народжується, тут вона отримує перші знання про світ і перший життєвий досвід; родина – це перша школа почуттів, і середовище проживання (як біологічне, так і соціальне), і захист у бурхливому життєвому морі…

Ось чому класний керівник, який є більш компетентним у галузі психолого-педагогічних знань, краще знає дітей у широкому соціальному середовищі, у спілкуванні з ровесниками, бере на себе місію взаємодії з батьками з метою педагогізації родини як фактора розвитку особистості дитини.

І нарешті, П’ Ятий етап діяльності класного керівника – створення виховного предметного середовища, яке дає змогу педагогічно доцільно організувати виховний процес. Не варто доводити, що у вихованні дрібниць немає. Кожний предмет, явище, подія, факт мають свій виховний потенціал, впливаючи на розвиток особистості або позитивно, або негативно.

Виховання забезпечує зв’язок і наступнiсть мiж старшими i молодшими поколiннями, допомагає молоді оволодiти досвiдом попереднiх поколiнь, зробити свiй внесок у розвиток матерiальної i духовної культури суспiльства.

Якщо цей світ відкривається перед Вами, якщо в

Кожній дитині Ви відчуваєте її індивідуальність,

Якщо у Ваше серце постукають радощі і прикрощі

Кожної й відізвуться вашими думками, турботами,

Тривогами, – Ви знайдете… радість колективу.

В. О. Сухомлинський

Дитячий колектив – об’єднання дiтей, згуртованих спiльною корисною дiяльнiстю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Характерними рисами колективу є суспiльнозчуща мета, щоденна спiльна дiяльнiсть, спрямована на її досягнення, наявнiсть органiв самоврядування, встановлення певних психологiчних стосунків мiж його членами

На Україні з давен – давніх, вважали поганою ту людину, яка не посадила за своє життя ні дерева, ні квітів. А тому, наші села потопають весною у квітучих садах, а хати стоять ціле літо і до пізньої осені у різнобарвних квітах. Цим завдячує Україна таким людям як В. О. Сухомлинський. Бо посадити і виростити дерево, то не лише практична робота, це – диво народження нового життя, велика відповідальність за те, чи буде воно жити, чи ні.

Екологічне виховання за В. О. Сухомлинським – це виховання таких учнів, які б бачили і розуміли свою єдність з природою, переживали і турбувались про збереження і примноження навколишнього середовища, бережно відносились до всього живого, що їх оточує в природі. Якщо весь час працювати за методикою екологічного виховання В. О. Сухомлинського, то діти зрозуміють природу, як велику гілку, на якій знаходиться гніздо, в якому живуть вони, малі пташенята природи.

Школа працює згідно різноманітних виховних орієнтирів, кожен класний керівник намагається згідно виховної проблеми в кожному класному колективі розв”язати безліч завдань на різнобічну вихованість школярів, але, вважаю нашим вихованцям бракує єдиного: вийти у життя інтелігентно вихованою людиною, з добрими намірами на життя. Отже, пропоную єдину виховну науково-методичну проблему школи на наступний рік, або її напрямок “Виховання інтелігентності та доброчинності Як способу життя вихованців Нижньосірогозької ЗОШ І-ІІІ ст..” Для цього

Сприяти становленню й розвитку системи виховної роботи з класом, батьками, за даним напрямком; Залучати для цього більше громадські організації, Проводити спільні заходи з шкільною та ЦРБ; проводити педогогічні читання; Створити, дотримуватись й виконувати Кодекс честі вихованців школи; Виконавська дисципліна. І лише тоді, коли відбудеться,,Перетворення наукових істин у живий досвід творчої праці – це найскладніша сфера зіткнення науки з практикою” (В. О. Сухомлинський),ми отримаємо результат справжньої вихованості дитини на високому рівні: вихованого школяра-майбутнього громадянина України, національно свідомої, вільної, демократичної, життєво та соціально компетентної особистості, здатної здійснювати самостійний вибір, приймати відповідальні рішення в різноманітних життєвих ситуаціях;

Звичайно показником успішного професійного зростання класного керівника є рівень вихованості учнів школи. Для цього пропоную використати “Карту рівня вихованості школярів”. У ній розглядаються такі інтегровані показники вихованості:

1) Спрямованість – рівень сформованості суспільної мотивації поведінки і діяльності;

2) Моральна характеристика, принциповість, відповідальність – рівень сформованості понять про суспільні норми моралі, нетерпимість до аморальності інших;

3) Самосвідомість – наявність сформованої об’єктивної самооцінки, вимогливість до себе та інших;

4) Вольова характеристика – вміння долати труднощі, рівень самостійності, вміння володіти собою;

5) Розумова характеристика – інтелектуальний та пізнавальний потенціал, допитливість, ерудованість, кмітливість учнів;

6) Емоційна характеристика – сформованість емоційних процесів, здатність до співпереживання, чуйності, людяності, порядності;

7) Трудова підготовка – сформованість прагнення добросовісної праці, почуття відповідальності, вміння обслуговувати себе та надавати посильну допомогу вдома.

Традиційно, у моніторингу вихованості прослідкуємо самооцінку учнів (1-4;5-11 кл.) і оцінка вихованості батьків (1-4;5-11кл.). Оцінці рівня вихованості класних керівників повинні передувати індивідуальні та групові бесіди, спостереження та анкетування на визначення емоційної та моральної стійкості, комунікативності та творчих здібностей, самосвідомості. Враховувати також спостереження та відгуки вчителів – предметників, роботу на уроках та в позаурочний час, стиль спілкування з однокласниками та дорослими, активність у житті школи, участь у доброчинній діяльності

І тоді, проаналізувавши результати моніторингів, можна буде зробити висновок, що методична проблема МО класних керівників “Виховання інтелігентності Та доброчинності Як способу життя вихованців Нижньосірогозької ЗОШ І-ІІІ ст..” впроваджується класними керівниками успішно, про що свідчать досягнуті життєві успіхи випускників нашої школи.

Для учнів – залучення уваги учнівської молоді до екологічних проблем міста (області, районного центру, мікрорайону), заохочення їхньої практичної діяльності з поліпшення місцевого навколишнього середовища, досягнення учнями певного рівня соціальної компетентності, розвиток лідерських якостей, відповідальності за долю рідного міста; виявлення й заохочення колективів, що застосовують спеціальні екологічні знання, навички й здібності до вирішення практичних завдань і екологічних проблем;

.

Якими ж позитивними моральними якостями має володіти людина, щоб бути доброчинною? БЕРЕЖЛИВІСТЬ БЛАГОРОДСТВО ВІДВЕРТІСТЬ ВЕЛИКОДУШНІСТЬ ВИТРИМКА ВИМОГЛИВІСТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВІРНІСТЬ ГІДНІСТЬ ДУХОВНІСТЬ ЛЮБОВ МИЛОСЕРДЯ МУЖНІСТЬ ПОРЯДНІСТЬ ПРАВДИВІСТЬ ПРАЦЕЛЮБНІСТЬ СКРОМНІСТЬ СМІЛИВІСТЬ СОВІСТЬ СПІВЧУТТЯ ТЕРПИМІСТЬ ЧЕСНІСТЬ ЧУЙНІСТЬ Далеко не завжди люди обирають доброчинність. Хоч на словах, здебільшого, всі визначають добродійство, та у своїй практичній діяльності керуються не благородними спонуканнями, а користю, честолюбством, низькими пристрастями. Благородні пристрасті наслідують обов’язок. Низькі – ставлять за мету лише вигоду. – Які ж якості особистості заважають творити добро? БЕЗСОРОМНІСТЬ ГРУБІСТЬ ЗАЗДРІСТЬ МІЩАНСТВО НАКЛЕП ПІДСТУПНІСТЬ РЕВНОЩІ ЛИЦЕМІРСТВО ЛИХОСЛІВ̓ Я ЧВАНЛИВІСТЬ ХАБАРНИЦТВО АМОРАЛЬНІСТЬ З негативними якостями особистості слід так само працювати, як із позитивними. Педагог, як сівач, повинен передбачати те, що він має виростити. В. О. Сухомлинський застерігав: ” Разом з батьками своїх вихованців ми вбачаємо сенс своєї, розрахованої на довгі роки, роботи в тому, щоб діти розуміли і відчували: у світі є речі мерзенні і гидкі. Ставитися з огидою, обуренням до цих речей – моральна доблесть; бути якоюсь мірою причетним до них – підлість і підступництво, зрада, продажність. Мерзенним і гидким є: – на одинці із собою робити не так, як ти робив би на очах у людей; – лінуватися, бути ледарем, неробою, дармоїдом; – видавати за доблесть і заслугу те, що є твоїм обов̓ язком; – бути жадібним, корисливим, негостинним; – глумитися зі старості ; – лицемірити, говорити не те, що думаєш; – запобігати перед тим, хто сильніший від тебе; – давати порожні обіцянки, не додержувати слова; – нашіптувати, доносити на товариша; – бути легкодухим, уникати відповідальності за свої вчинки; – байдуже проходити повз людську біду, горе, відчай, посилаючись на свою слабкість; – використовувати свою силу, фізичну перевагу у боротьбі зі злом; – мовчати, коли треба говорити, й говорити, коли треба мовчати; – відступати перед небезпекою, щоб зберегти спокій, благополуччя; – добиватися для себе полегшення за рахунок товариша; – кривдити дівчину, жінку; – базікати; – глузувати з калік; – не любити й кривдити тварин. Одним із важливих моральних компонентів, що породжує доброчинність, є совість. СОВІСТЬ – це знання, багато разів помножене на переживання. Соромся слабовілля, безпринципності, ” безхребетності”. Гори від сорому, якщо відчуваєш, що в тобі заворушився мерзенний черв̓ ячок, ім̓ я якому – ” моя хата з краю”. Соромся байдужого ставлення до громадського життя, виконання обов̓ язку. Соромся не тільки явної підлості, а й найменшого приводу, щоб про тебе могли подумати, як про підлу людину. Соромся некультурності, безвідповідальності. Завдання зустрічі: дерево зла перетворити на дерево добра. Питання для обговорення: 1. Чи досить одного розуму, аби людина була привабливою? 2. Чи буває нікчемою розвинена високоінтелектуальна людина? 3. Як ви розумієте поняття ” доброчинність” ? Заповіді життєтворця : 1. Приборкайте у собі агресора. 2. Позбавтесь вад, які ведуть до гріхів. 3. Будьте вдячними, добрими, великодушними, милосердними. 4. Вірте в свої сили і в те, що ви робите. 5. Робіть із задоволенням те, за що беретесь. 6. Закони і правила поважайте, та не сліпо. 7. Любіть життя. 8. Знайте в усьому міру. 9. Запитуйте, якщо не знаєте. 10. Стримуйтесь від обіцянок. 11. Будьте обережними і чуйними. 12. Подолайте страх зробити помилку. 13. Не робіть за інших те, що вони здатні зробити самі. 14. Навчайтеся слухати і чути. 15. Довіряйте, але перевіряйте. 16. Майте право відмовити, але не відчувайте себе винним. 17. Відносьтесь до їжі, як до маленького свята. 18. Живіть ” тут і зараз”.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Виховний потенціал шкільного середовища і доброчинної діяльності школярів через ціннісне ставлення до природи - Школьные сочинения


Виховний потенціал шкільного середовища і доброчинної діяльності школярів через ціннісне ставлення до природи