Особливості психологічного стану учнів 5 класу

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ УЧНІВ 5 КЛАСУ

У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: “класний керівник – учителі-предметники”, уроки проходять у різних кабінетах. Інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники. До того ж перехід з початкової школи у середню співпадає зі своєрідною віковою кризою – початком переходу від дитинства, що є досить стабільним періодом розвитку, до молодшого підліткового віку. Більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати “нове життя”. Адаптація у 5-му класі багато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі. Що викликає стрес у п’ятикласників? Різкі зміни умов навчання, різноманітні та більш ускладнені вимоги, які ставлять до дітей середньої навчальної ланки, навіть зміна “статусу” у початковій школі на “наймолодшого” у середній – все це є досить серйозним випробуванням. У цей період діти можуть стати невпізнанними: тривога, боязкість чи, навпаки, розв’язність, надмірна метушливість, збудження охоплюють їх. У зв’язку з цим у них може знизитись працездатність, вони можуть стати забудькуватими, неорганізованими. Іноді порушуються сон, апетит.

Шановні батьки! Постарайтесь забезпечити дитині спокійну, доброзичливу обстановку, чіткий режим, зробіть так, щоб п’ятикласник відчув вашу підтримку та допомогу.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?

1. Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школяра вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов’язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.

2. На п’ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами. Вихід простий; поясніть дитині, що неповне, неточне розуміння слів нерідко лежить в основі нерозуміння шкільного матеріалу і в зв’язку з цим необхідно звертатися до довідників, слов ників.

3. У п’ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому що улюбленої першої вчительки немає поруч, а класному керівникові часто не вистачає часу приділяти їм увагу в тій же мірі. А інші “шаленіють” від свободи та носяться по всій школі, задираючись навіть до старшокласників. Дорослим у цій ситуації важливо зрозуміти, що все це – природні переживання, які необхідні для розвитку школяра, бо вони допомагають йому стати дорослим. Якщо відчуваєте, що адаптація затягується, зверніться до шкільного психолога. Ми маємо стати більш уважними, доброзичливими, таким чином допомагаючи школяру освоїти цю позицію.

Як забезпечити гармонійне навчання дитини?

У цьому періоді батькам можна скористатися рекомендаціями фахівців Філадельфійського дитячого центру по забезпеченню “гармонії між домашнім та шкільним життям дитини” :

1. Надихніть дитину на розповідь про свої шкільні справи. Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, та уважно розмовляємо з дитиною про школу. Запам’ятовуйте окремі імена, події та деталі, які дитина сповіщає вам, використовуйте їх у подальшому для того, щоб розпочати подібні бесіди про школу. Обов’язково запитуйте вашу дитину про його однокласників, справи у класі, шкільні предмети, редагогів.

2. Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поведінку та взаємостосунки з іншими дітьми. Навіть якщо немає особливих причин для занепокоєння, консультуйтеся з учителем вашої дитини не рідше, ніж раз у два місяці. Під час бесіди виразіть своє прагнення покращити шкільне життя дитини. Якщо між вами та вчителем виникають серйозні розбіжності, докладіть усіх зусиль, щоб мирно розв’язати їх, навіть якщо доведеться спілкуватися для цього з директором школи. Інакше ви можете випадково поставити дитину у незручне положення вибору між відданістю вам і повагою до свого вчителя.

3. Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань та заохочень. Знайте програму та особливості школи, де навчається ваша дитина. Вам необхідно знати, яке шкільне життя вашої дитини, та бути впевненим, що вона отримує гарну освіту. Відвідуйте всі заходи та зустрічі, які організують для батьків, використовуйте будь-які можливості, щоб дізнатись, як ваша дитина навчається та як її навчають.

4. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Встановіть разом із дитиною спеціальний час, коли слід виконувати домашні завдання, і слідкуйте за виконанням цих установок. Це допоможе вам сформувати хороші звички до навчання. Продемонструйте свій інтерес до цих завдань та впевніться, що в дитини є все необхідне, щоб виконати їх найкращим чином. Але якщо дитина звертається до вас із питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх.

5. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв’язок між її інтересами та предметами, які вивчають у школі. Наприклад: любить фільми – купіть книгу, по якій поставлений фільм, так виникне любов до читання; любить гратися – купуйте довідники, так виникне прагнення дізнаватись про що-небудь нове. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, у домашній діяльності.

6. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли у шкільному житті дитини відбуваються зміни.

ПРОБЛЕМИ У НАВЧАННІ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються. Декілька слів про навчальні проблеми п’ятикласників:

1) Слабка навчальна підготовка у початкових класах.

2) Несформованість вміння аналізувати та синтезувати (нерозвинені розумові дії та операції), поганий мовленнєвий розвиток, слабкі увага та пам’ять.

3) Нерозвинута воля – небажання, “неможливість”, за словами учнів, примусити себе постійно займатися навчанням. Таких дітей не приваблює мета, тому що для п’ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до своєї діяльності.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Допомагайте школяру у навчанні, домагайтеся, щоб він досконально зрозумів навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Хай навіть дитина виконає одне-два подібних завдання і детально пояснить, що та як вона робить.

2. Розвивайте увагу, мислення та пам’ять дитини, грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості (у розвідників, мисливців, індійців на полюванні тощо), вирішуйте посильні головоломки, розв’язуйте кросворди, шаради. Робіть усе це якомога частіше.

3. Розвивайте волю дитини, привчайте її до режиму дня, емоційно забарвлюйте її навчальну діяльність, але не перестарайтеся, інакше може виникнути так зване “емоційне стомлення”: дитина може стати капризною, роздратованою, плаксивою. Використовуйте гумор, але не сарказм та насмішки! Терпіть дитячі жарти, якими б безглуздими вони не були, використовуйте гумор з метою розрядки та привернення дитини на свій бік.

4. Дуже важливо у навчальних та у всіх інших заняттях допомогти школяреві виробити об’єктивні критерії власної успішності та неуспішності; з допомогою дорослих слід розвинути у нього прагнення вдосконалювати свої здібності. Почніть з вироблення звички добре виконувати домашні завдання.

Вікові аспекти виховання

Більшість звертань до психолога пов’язана із проблемами, що виникають у процесі виховання дітей. Будь-якому психологові відомо, що звертання батьків з приводу проблем, пов’язаних з вихованням дітей, мають свої підйоми і спади. Пік батьківських потреб дітей шкільного віку у кваліфікованій допомозі фахівця пов’язаний з навчанням у початковій школі, далі йде спад, і знову спостерігається збільшення кількості консультацій із приводу проблем з підлітком.

Слід зазначити, що запити батьків, які потребують консультацій фахівця, мають кілька основних напрямків.

Перший – проблеми, пов’язані з вихованням дітей.

Другий – проблеми, зумовлені труднощами в розвитку та навчанні дітей.

Третій – інтерес батьків до наявних у дітей здібностей; до особливостей підліткового віку. Велика група проблем зумовлена необхідністю прийняття сім’єю рішення про подальші перспективи розвитку дитини, про її професійне самовизначення.

Четвертий – особистісні проблеми дітей і підлітків, міжособистісна взаємодія в сім’ї й найближчому оточенні.

Всі ці напрямки батьківських запитів тісно пов’язані з статево-віковими особливостями дітей і, отже, мають свою специфіку, що визначається статтю і віком дитини. У першу чергу, звичайно, віком.

Проаналізуємо специфічні особливості шкільного віку, які необхідно брати до уваги при проведенні психологічного консультування дітей з батьками.

Молодший Шкільний вік пов’язаний із проблемами дезадаптації дитини в системі шкільного навчання. І хоча в першому класі дитині можуть не виставляти оцінки, не давати завдання додому, батьки гостро відчувають, що радість перших днів перебування дитини в школі швидко змінилася небажанням йти в клас, заглибленням у ті види діяльності, які здавалися назавжди залишеними в дошкільному дитинстві, а в окремих випадках – хворобою дитини або загальним соматичним нездужанням. Допомогти батькам розібратися, чому так трапилося,- завдання психолога і педагога.

Причини шкільної неуспішності на початкових етапах навчання мають як біологічний, так і соціальний характер. До біологічних причин можуть бути віднесені:

– низький темп психічної активності (коркова незрілість);

– дефіцит уваги з гіперактивністю (незрілість підкіркових структур);

– вегетативна лабільність на тлі соматичного ослаблення (через незрілість або внаслідок ослаблення самої вегетативної нервової системи);

– загальна вегетативна незрілість;- порушення в області функціонування окремих аналізаторів та їх міжаналізаторної взаємодії (повільна загальна і дрібна ручна моторика, незначне зниження слуху, недоліки мовного розвитку та ін.);

– хронічні хвороби й часті простудні захворювання дитини і, як наслідок, його загальне соматичне ослаблення.

Серед соціально-психологічних причин частіше відзначаються соціальна депривація, педагогічна занедбаність дитини, погані умови виховання і життєзабезпечення, жорстко нормативний стиль сімейного виховання та інші психотравмуючі впливи середовища.

Передумовою до виникнення шкільної неуспішності може стати психологічна неготовність дитини до систематичної, цілеспрямованої роботи в умовах нової ситуації розвитку. Навіть дитина, яка вважає, що читає гарно, може спочатку зазнавати труднощів, пов’язаних з новою для неї системою взаємин, характерною для шкільного колективу і всієї системи суспільного виховання. Батьки повинні бути готові до того, що в початковий період навчання дитини життєво необхідно обговорювати з нею не те, що вона вивчала на уроках, а особливості її взаємин із учителем та однокласниками, оскільки дитина через малий досвід колективного спілкування ще не має достатнього набору психологічних засобів для пояснення мотивів спілкування і відносин однокласників та вчителів з дітьми.

Слід враховувати, що занепокоєння батьків із приводу проблем навчання дитини в першому класі може мати мнимі й справжні причини.

До мнимих причин у першу чергу відноситься підвищена тривога за перспективи навчання дитини в школі. Ця тривога пов’язана з її властним, часто негативним, досвідом відвідування школи. Реально в дитини може відзначатися дещо триваюча фаза адаптаційного періоду до нового виду діяльності. У зв’язку з чим цікаво відзначити деякі спостереженням психологів щодо цієї проблеми. Приміром, протягом перших двох місяців шкільного навчання адаптується приблизно лише половина учнів перших класів, ще 30% – протягом першого півріччя. 10-15% дітей – зазнають труднощів зі шкільною адаптацією протягом усього першого. року навчання. Приблизно в 5% дітей адаптація може закінчитися тільки в другому класі.

Якщо причини запиту батьків реально пов’язані з навчанням дитини, необхідно всебічно розібратися в проблемі. Якщо проблема виходить за межі компетенції психолога, то не боятися запропонувати батькам проконсультуватися в таких фахівців, як психоневролог, невропатолог, логопед, профільний фахівець, отоларинголог, сурдопедагог, окуліст, тифлопедагог (якщо є підозри на труднощі, пов’язані із сенсорною недостатністю).

Якщо в дитини виявлено негрубе відставання в розвитку психічних функцій, труднощі в засвоєнні програмного матеріалу та емоційна незрілість, їй необхідно надати корекційну допомогу у формі індивідуальних або групових занять, бажано залучити батьків до їх проведення.

По-перше, доцільно запрошувати батьків на корекційні заняття, що проводяться психологом або педагогом з їхніми дітьми.

По-друге, бажано давати батькам і дітям завдання для домашньої роботи, наприклад, сходити до театру, а вдома записати, який спектакль дивилися, які вчинки були в головних героїв і т. д.

По-третє, корисно проводити з батьками регулярні зустрічі з питань динаміки розвитку дитини. На цих зустрічах необхідно не тільки обговорювати проблеми дітей, але й проводити психотерапевтичну підтримку зусиль з боку батьків (заряджати батьків енергією, вірою в успіх дитини тощо).

Нижче подані деякі поради батькам молодших школярів, що пропонуються психологами і педагогами.

1. Вранці піднімайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашніх прорахунків, особливо незначних, не вживайте образливих слів.

2. Не підганяйте, розраховуйте час – це ваш обов’язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили – дитина в цьому невинна.

3. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без застережень: “Дивись, поводься гарно!”, “Щоб не було зауважень!” тощо.

4. Забудьте вираз: “Чи був ти чемним?”. Зустрічайте дитину спокійно, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після напруженого робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, це не забере багато часу.

5. Якщо дитина замкнулась, її щось турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

6. Зауваження вихователя вислуховуйте не в присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

7. У спілкуванні з дитиною не вживайте умовних речень: “Якщо ти будеш добре поводитись, то,..”.

8. Впродовж дня знайдіть (постарайтеся знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

9. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Всі розбіжності щодо виховання дитини узгоджуйте без неї. Коли щось не вдається, порадьтеся з вихователем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

10. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли щось її турбує: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об’єктивні показники втоми, перевантаження.

11. Навіть діти 7-8 років люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь зробити це для них. Це їх заспокоїть зніме напруження, допоможе спокійно заснути, відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні; речі, про роботу. Завтра новий день, дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм добрим ставленням.

Підлітковий вік – найважчий для батьків, саме в цей період у них виникає безліч проблем з дітьми. І старші, і молодші підлітки радикально змінюються в період пубертатного дозрівання. Спокійні, урівноважені діти стають агресивними, некерованими. Звідси вислів “важкий підліток”.

Проблеми підлітків з різних сімей відрізняються. Соціально дезадаптовані діти самостверджуються в “зграї”. Діти з інтелігентних сімей воюють з батьками і собою. З ними, як правило, виникають численні проблеми, з приводу яких і звертаються до психолога і педагога батьки.

По-перше, необхідно вислухати їхні скарги.

По-друге, треба чітко виділити проблему, що заявлена батьками або виявлена в ході спільного обговорення.

По-третє, психологічна допомога не повинна бути постійною. Адже основне завдання психолога – навчити батьків за зовнішніми проявами дитячих учинків бачити їхні мотиви. А в мотивах убачати тип сімейних стосунків, що у першу чергу з їхньою допомогою склалися в сім’ї. Такий погляд на наявні в дітей проблеми допомагає батькам краще усвідомлювати свої власні труднощі, а отже, закладає основу для подолання негативних наслідків власного виховання.

Слід зазначити, що успішність вирішення психологом різного роду проблем визначають три фактора:

– наявність у психолога власної позиції про своє місце і роль у системі надання психологічної підтримки конкретній дитині або сім’ї;

– висока теоретико-методична підготовка, що дозволяє чітко розуміти, у рамках якого напрямку психологічної науки розглядаються проблеми дитини (або сім’ї);

-технологічна озброєність, обумовлена професійними знаннями і навичками роботи з дітьми (дорослими), що активно застосовується.

Дитяча агресія

Проблема агресивності в дітей є досить актуальною для тих, хто працює з підлітками.

З одного боку, агресивність у поведінці пов’язана з анатомо-фізіологічними особливостями цього віку, тобто біологічними причинами.

З іншого боку, розрізняють соціальні причини агресії, які привертають великий інтерес з боку психологів, психотерапевтів, психіатрів.

Психолог Е. Фромм підрозділяв агресію на “злоякісну” – “пристрасть до абсолютного панування над іншою живою істотою та бажання руйнувати” і “доброякісну” – “поведінка, пов’язана з обороною і з відповідною реакцією на погрозу”. Частіше спостерігається доброякісна агресія, що представлена псевдоагресією і оборонною агресією. До псевдоагресії відносяться такі види, як ненавмисна агресія та агресія як самоствердження.

Ненавмисна агресія – це випадкове завдавання шкоди людині. Досить розповсюджений випадок, особливо в молодшому підлітковому віці ситуація, коли хто-небудь кого-небудь штовхнув або вдарив випадково, ненавмисно, і які б не були наслідки цих випадків, їх наявність говорить лише про те, що підліток розгальмований, надмірно збудливий. Він не почуває “гальм” у грі або витівці й у результаті зносить усе на своєму шляху.

Агресія як спроба самоствердитися проявляється в знаходженні свого місця в групі (з одного боку, цінується групою, а з іншого боку – дає почуття захищеності й права на безкарність з боку тієї ж групи); і в спілкуванні з дорослими (батьками, учителями). У навчанні підліток як би “відпрацьовує” лідерські тенденції, що народжуються, стаючи ситуаційним лідером, у якого є підлеглі, які слухаються його розпоряджень. У спілкуванні зі старшими підліток проявляє протест проти фальші, яку відчувають підлітки від дорослих людей. Специфічна особливість оборонної агресії в тому, що вона супроводжуєтеся гнівом. А гнів – це реакція дитини на порушення значимої для неї системи вітальних цінностей (які для кожного можуть мати свої специфічні риси). Для одного значимим може бути лише факт фізичної образи, для другого – образливе слово, для третього – заборона на що-небудь і т. д. У результаті підліток починає бурхливо протестувати. Слід враховувати, що ці реакції мають чіткий зв’язок з типом вищої нервової діяльності. Слабкий, астенічний підліток заплаче, замкнеться в собі; сильний, стенічний за своїм психотипом учень кинеться давати здачі.

Цікаво помітити, що з погляду психотерапевта В. Оклендера, агресивна поведінка пов’язана в першу чергу з оточенням, а не з її внутрішніми спонуканнями, з якимсь внутрішнім прагненням робити так, а не інакше. Він вважав, що саме оточення (а не внутрішні труднощі) провокують дитину; якщо їй чого й бракує – так це здібності впоратися з оточенням, що викликає в неї почуття страху і гніву. Дитина у свою чергу не знає, як упоратися з почуттями, які породжує в ній це недружнє оточення. Іноді дитину сприймають як агресивну, якщо вона просто виражає свій гнів. Тому, відзначає психотерапевт, навчання культурним нормам вираження гніву є профілактичним заходом і способом роботи з агресивною поведінкою. Агресивну поведінку не можна вважати прямим вираженням гніву, це, швидше за все, спроба уникнути прояву справжніх почуттів.

Психологи виділяють ще один вид дитячої агресії – інструментальна агресія, що переслідує певну мету: забезпечити, дістати те, що необхідно або бажано. Із цим бажаним виникають великі проблеми. Тому що бажане схоже на те, що бажається. А сфера бажань підлітків настільки широка; і різноманітна, що часом умовами її обмеження є лише нестача фантазії дитини. Тому величезні складності з’являються в батьків з розпещеними підлітками, кожне “хочу” яких повинне бути виконане за будь-яку ціну. Звичайно, такі діти агресивно настроєні, якщо хтось заважає їм мати предмет їхнього бажання.

Робота з агресивними підлітками повинна йти, головним чином, за двома напрямками.

По-перше, необхідний пошук позитивних способів роботи із гнівом. Дослідниками виділяються чотири фази такої роботи:

– надати підліткам практично прийнятні методи для вираження подавленого гніву;- допомогти їм підійти до реального сприйняття почуття гніву, що вони можуть стримувати;

– дати можливість прямого вербального контакту з почуттям гніву: нехай скажуть усе, що потрібно сказати тому, кому треба;

– обговорювати з ними проблему гніву: що змушує їх гніватися, як вони це виявляють і як поводяться в цей час.

По-друге, дорослому, який перебуває поруч з агресивним підлітком, необхідно пам’ятати, що особиста агресивність дорослих сприяє виникненню і закріпленню в них агресивної поведінки. На агресію ніколи не можна відповідати агресією, дорослий повинен показати дитині приклад конструктивного розв’язання виниклого конфлікту. За агресію не можна суворо карати – це закріплює негативні форми поведінки, але й потурати агресивній поведінці підлітка теж не треба. Тому необхідно враховувати правила взаємодії з агресивною дитиною, сформульовані психологами:

– приймайте дитину такою, як вона є;- висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;

– розширюйте кругозір дитини;- включайте дитину в спільну діяльність, підкреслюючи її значимість у виконуваній справі;

– ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточення.

Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота, яка тільки може бути в батьків і вчителів

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ В УМОВАХ НЕПОВНОЇ СІМ’Ї

У психології утвердилася думка, що дитина ототожнює себе з тим, ким вона дорожить і захоплюється. Вона може ідеалізувати батька, матір, знайомих, і тому свідомо чи несвідомо наслідувати їхні манери, звички, стиль поведінки. Спілкуючись із батьком чи матір’ю, дитина здійснює інтуїтивну пізнавальну діяльність шляхом наслідування, зіставляння себе і батьків. У результаті, крок за кроком розвивається складний процес співучасті й співпереживання, який дозволяє зрозуміти духовний світ інших людей. У процесі сімейної соціалізації проходить формування співпричетності дитини до внутрішнього світу своїх батьків, у дитини в процесі виховання формується почуття симпатії, яке можна охарактеризувати як бажання узгоджувати свій активний і емоційний етап з етапом інших людей. Поєднання таких якостей, як співучасть, жалість, співпереживання, самопожертва, почуття справедливості – основа всіх моральних якостей, які формуються у дитини в процесі сімейного виховання. У психіці дитини в процесі розвитку проходить складна боротьба егоїстичних і альтруїстичних тенденцій. На основі взаємних співпереживань, загального духовного і душевного настрою в сім’ї у дитини формуються альтруїстичні почуття (самопожертва, переживання, співчуття, емпатія). Саме це значною мірою є частиною емоційного досвіду дитини. Подібні почуття виникають у тих дітей, які в сім’ї мали любов і довіру, батьків, які самі мають ці якості.

Поступово вплив сім’ї слабшає, натомість збільшується вплив школи, друзів, ровесників і т. д. Молодший шкільний вік – це період стабілізації почуттів. Вони стають більш міцними, виникають і міняються не так легко і швидко. Дитина вчиться стримувати свої реакції, приховує свої переживання, не виявляючи їх зовнішньо. Дітям у цей час необхідно ставити нові вимоги і організацію їх діяльності, обов’язкового контролю, похвала і чіткий аналіз їх вчинків. Лише за таких умов моральна поведінка стає нормою поведінки дитини. Діти цього віку намагаються наслідувати дорослих, персонажів книг, ровесників, тому батькам необхідно враховувати і можливість наслідування негативних зразків. Пізніше, у зв’язку з розумовим розвитком дитини, розширюються її знання, досвід соціальних зв’язків, особистих контактів. Підлітковий вік характеризується сильними емоційними переживаннями, інколи досить стійкими, а інколи різко і протилежно змінними, спостерігається легкість переходу від крайнього відчаю до бурхливої радості. Ці сильні і багаті емоційні переживання пов’язані, з одного боку, з фізіологічними змінами, які проходять в організмі, а з іншого – із суспільним становищем, конфліктами, які виникають у нього в цей час з оточуючими людьми. Почуття підлітків мають егоцентричний характер, коли особлива увага спрямована на власну персону. Всі діти проявляють живі емоційні реакції, але у кожної дитини є сй особливості.

Виховний вилив сім’ї залежить також і від ставлення батьків до своєї дитини. Насамперед це стосується ступеня взаєморозуміння між батьками і дітьми, уваги батьків до питань виховання характеру їх впливу на дітей, а також погодженості дій матері і батька, які проживають окремо. Ставлення, повага і єдність вимог батьків до дитини, вміння доповнювати один одного, погоджувати виховні рішення і виконувати їх є показником високого рівня батьківського впливу на дітей. Немає таких якостей особистості дитини, на виробленні яких не позначився б вплив батьків. Водночас вони свідчать і про унікальність, незамінність сім’ї у розвитку емоційної сфери дітей, формуванні у них якостей, необхідних для самостійного сімейного життя і виховання своїх власних дітей у майбутньому. Haйкращі людські якості – ніжність, щирість, увага до почуттів і настрою іншої людини, вміння самовіддано й безкорисно любити – формуються у відповідь на батьківську любов і щирість, які самі є вкрай необхідним для нормального розвитку і виховання дитини.

У конфліктних сім’ях дитина відчуває себе подвійно нещасливою. Батькам і родичам необхідно усвідомити негативні наслідки збережені порушених сімейних відносин, але батькам необхідно врахувати, що, незалежно від їх стосунків, розлучення для дитини є сильним потрясінням, наслідки якого можуть проявлятися одразу або значно пізніше. При розлученні важливу роль відіграють вік дитини, свідомість і витримі дорослих. Необхідно при цьому врахувати індивідуальні риси характер дитини, психофізичні особливості, стійкість нервової системи і життєвий досвід. Розірвання шлюбних зв’язків батьків ускладнює взаємовідносини між поколіннями, негативно впливає на соціалізацію дітей, передачу культурних і духовних цінностей, на вироблення вміння співробітничати на виховання таких якостей, як альтруїзм, гуманізм, колективізм і т. д.

Найбільш простою є ситуація, за якої розлучення батьків проходия у період раннього дитячого віку. Але в цій ситуації навіть мала дитийі відчуває важку обстановку незрозумілого для неї конфлікту. Дитину то відштовхують від себе, то, навпаки, проявляють до неї надто багаї любові й ніжності. Своїм дитячим розумом дитина ще не може осягнуті що відбувається навколо неї. Затягування періоду розриву шлюбних зв’язків і в малих дітей вед до психонервового зриву. Тобто в інтересах малої дитини процес роздз чення повинен пройти якомога спокійніше і швидше. Спокійніше процес розлучення повинен відбуватися у подружжя, яке має дітей підліткового віку. Дитина цього віку надзвичайно чутлива, вразлива, легко піддається різним впливам, швидко реагує на радісні й сумні звістки. Інтерес дитини підліткового віку, її нахили проявляються часто несподівано для дорослих, диктують необхідність підвищених вимог до виховання, яке викликає труднощі навіть у благополучних сім’ях.

Вы читаете: Особливості психологічного стану учнів 5 класу