Виховний захід “Чорна сповідь моєї Вітчизни”

“Чорна сповідь

Моєї Вітчизни”

Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво – чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. “Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду”. А так умирала майже вся Україна.

Моторошний парадокс: умирала на плодючих чорноземах, на безмежних полях і ланах, усіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах із рясним урожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забирали все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини.

Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932 – 1933 років. Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки, заявив: “Ми, безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися лише запеклі вороги радянської влади”. Після такої заяви ніхто не міг висловити іншу думку.

А насправді все забрала влада в селян, усі фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося ще в грудні 1931 року, тривало до вересня 1933 року. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Кількість жертв – 8 млн. чоловік. Це 1/5 усього населення України.

Не нагодує Мати – Україна

Не приголубить діточок своїх…

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх

Чи той, що в нас поруйнували храми?

Прийшли в наш край перевертні і хами

Чинить страшну наругу над людьми.

За жінок, чоловіків, дітей

За малих, дорослих і старих

Не співала півча похоронна,

Не лунали дзвони за впокій…

Ні труни, ні хрестів, і ні тризни.

Прямо в яму, навіки – навіків.

Чорна сповідь моєї Вітчизни,

І її затамований гріх.

Ніколи не забудуть нічого ті, хто пережив страшні дні голоду.

Купрієнко Микола Васильович, с. Верескуни, Чернігівської обл..: ” Зайшов у наше село хлопець 14 – 15 років, дуже слабкий. Ноги попухли, під шкурою одні кісточки стирчать. А вошей у нього на тілі, що аж сорочка хвилями по ньому ходить. Впав він біля управи, кинули хлопця на віз та й повезли на цвинтар. А в хлопчика очі відкриті і плачуть. Його мерщій у яму перекинули й давай закопувати. У хлопця вистачило сили руками землю з лиця відкинути тричі, а далі… Отак живцем і закопали!!!”

Було це на Сумщині: “До хати зайшло двоє. Винесли маму, дівчаток, повернулися і за Катериною. Вона хотіла голосно крикнути: ” Я ще жива!” але лише ворухнула губами. Дядьки помітили це: “Дивись, ще жива… Все одно помре, давай заберемо, щоб заново не їздити на цей куток. Тут уже нема нікого”. Так і поховали всю сім ‘ Ю”

Як же так, у сонце – щедрім краї ви вмерли?

Згинь же смерте, згинь!

О діти, діти, ангели невинні!

Чом ви так тяжко й страшно мовчите

Ви вже ніколи рідній Україні

Своїх сердець і душ не віддасте

Ви, не розцвівши, згинули дочасно,

Поклав у землю вас голодомор.

Волаю я, їх доленька до Спаса:

Звільни нас від грабіжників – потвор

О, Боже правий!

Ти мій вчуєш голос, спаси нас від проклятої чуми!

Я ж бачу, як важкий достиглий колос

Схилився над голодними дітьми.

На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам ‘ Яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Правду про ті страшні роки, про ті страшні події. Це наша історія, і ми повинні знати і пам’ятати її.

Відкривайтесь, небеса! Зійдіть на землю всі українські села, хутори, повстаньте над планетою, невинні душі, збудуйте пам ‘ Яті негаснучий собор!


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Виховний захід “Чорна сповідь моєї Вітчизни” - Новые сочинения


Виховний захід “Чорна сповідь моєї Вітчизни”