Структура уроку

Структура Уроку

Під структурою уроку розуміють схему зв’язків і послідовних відношень між його елементами (дидактичними етапами, які, у свою чергу, складаються з дидактичних моментів). Сьогодні вчитель має можливість вільно обирати структуру заняття, аби тільки вона забезпечувала відповідні результати навчання, але це не означає, що процес має бути стихійним і непродуманим заздалегідь.

Найбільш поширеною є така структура уроку:

– актуалізація опорних знань, способів дій, чуттєвого досвіду;

– формування нових знань і способів дій;

– застосування, закріплення знань і способів дій.

Якщо деталізувати цю послідовність у вигляді етапів уроку, це можна відобразити таким чином:

– Організаційний момент.

– Актуалізація опорних знань (перевірка домашнього завдання).

– Підготовка учнів до сприйняття нового матеріалу (формулювання мети і завдань уроку, постановка навчальної проблеми, мотивація навчальної діяльності).

– Засвоєння нового матеріалу.

– Закріплення нового матеріалу.

– Підсумки уроку.

– Повідомлення домашнього завдання.

Коротко охарактеризуємо кожен із названих етапів уроку.

Організаційний момент. Це чітка межа, яка відокремлює перерву від уроку. Важливість цього етапу полягає в тому, що з нього починається створення психологічної атмосфери уроку й узагалі організаційних умов, за яких досягається успіх навчальної діяльності. Кожен учитель намагається якомога швидше включити учнів у роботу. Недооцінка цього етапу (нехтування або, навпаки, затягування) призводить до методичних недоліків в організації основної частини уроку. Організаційний етап також відіграє важливу виховну роль, формуючи в дітей уміння організовуватися, зосереджуватися, формуючи розуміння відповідальності тощо.

Організаційний момент складається:

– із підготовки класного приміщення і робочих місць учнів; перевірки відсутніх та наявності чергових тощо;

– із підготовки вчителя до уроку (наявності конспекту, наочності і. т. ін.);

– із підготовки учнів до уроку (наявність необхідного для уроку обладнання, контроль зовнішнього вигляду учнів тощо);

– із вітання й організації уваги учнів.

Слід звернути увагу на необхідність урізноманітнення прийомів і форм, пошук особистого стилю проведення цього етапу. Особливо це стосується привітання, яке багато в чому впливає на стиль стосунків між учителем та учнями, сприяє вихованню елементарної ввічливості, це – перший крок до співробітництва. Тому привітання не повинно бути формальним. Для організації уваги вчителю необхідно оцінити психічний стан учнів, у жодному разі не використовувати підвищений тон, багатослів’я, збуджені нотки у голосі, але водночас учитель повинен голосом, жестом (навіть позою), паузою продемонструвати власну зібраність, вимогливість і твердий намір перейти до роботи. Результатом цього етапу є готовність учителя й учнів до роботи, швидке включення в діловий ритм. Перевірка домашнього завдання. Цей етап, як правило, є невід’ємною складовою комбінованого уроку. Але в тому випадку, коли обсяг нового матеріалу значний і не пов’язаний з темою уроку, не обов’язково виділяти цю роботу в окремий етап. Та це в жодному разі не означає, що домашню роботу не слід перевіряти! Недаремно Ю. О. Конаржевський наводить таку вчительську приказку: “Задаєш додому – перевіряй, не перевіряєш – не задавай!”. Адже без відгуку, без оцінювання своєї діяльності учень не володіє головним – результатом, не відчуває успіху чи невдачі. Перевірка домашнього завдання є значним мотивуючим і стимулюючим фактором. Цей процес має бути організований так, щоб в учнів сформувалась стійка думка про неможливість не виконати домашнього завдання й розуміння того, що результати навчання безпосередньо пов’язані із систематичним виконанням домашньої роботи.

Водночас для вчителя перевірка домашнього завдання – це своєрідний “відгук” попереднього уроку, можливість виявлення типових помилок і прогалин у знаннях, їх коригування. Об’єктивна необхідність цієї діяльності та водночас значні затрати часу вимагають від учителя чіткого продумування форм і методів перевірки. Наприклад, доречно залучати до перевірки наявності домашнього завдання на перерві інших учнів, використання самоперевірки за еталоном, тестових завдань, програмованого опитування тощо.

Актуалізація опорних знань. Це етап уроку, на якому відтворюються знання, вміння або життєвий досвід учнів, необхідні для опанування нового матеріалу. Це дає вчителю можливість оцінити, на якому рівні перебувають учні, наскільки вони готові до сприйняття нової інформації. Тобто цей етап можна назвати підготовчим.

За часом він має бути нетривалим. Актуалізувати опорні знання може й сам учитель, або можна звернутися до тексту підручника, довідника, схеми тощо; вчителі широко використовують бесіду, методи “Мозковий штурм”, “Асоціювання”, диктанти, короткі самостійні роботи тощо.

Формулювання мети й завдань уроку. Мета цього етапу – спрямувати пізнавальну діяльність учнів, навчити їх формулювати мету й визначати шляхи їх досягнення. Від того, чи розуміють і усвідомлюють учні мету своєї діяльності, залежить усвідомлене, зацікавлене особисте ставлення до навчання; навчальний процес стає осмисленим. Тобто цей етап забезпечує активність на наступних етапах уроку.

Нажаль, за дослідженнями вчених (Е. Д. Гришин), тільки на 18 % уроків учителі визначають і доводять до відома учнів мету уроку, на 50 % – тільки оголошується тема, а на 32 % – не формулюється навіть тема! А задля

Того, щоб досягти успіху, учні повинні розуміти, навіщо вони прийшли на урок, чого вони повинні досягти та як це зробити.

Як писав Л. С. Виготський, “не може виникнути жодної доцільної діяльності без мети й завдань, які запускають цей процес, визначають його напрям”.

Тому перш за все ще під час підготовки до уроку вчитель повинен чітко сформулювати мету, завдання та очікувані результати заняття. Необхідно відзначити, що в педагогічній літературі й досі дискутується питання концепції висунення цілей уроку. Прихильники комплексного підходу заперечують обмеження лише навчальною метою, а виділяють три мети – навчальну, освітню та розвивальну як рівноцінні. Інші автори пропонують як домінуючу мету розвивального виховання, досягнення якої забезпечується навчальним змістом. Тому вчитель повинен завжди чітко усвідомлювати, навіщо, з якою метою він проводить урок і чого досягнуть учні на цьому уроці.

Слід зазначити, що у світлі компетентнісного підходу до навчання, затвердженого в Державному стандарті початкової освіти та базової і повної середньої освіти, необхідністю є формування мети уроку не через учительську мету (ціленав’язуюче начання), а через результати учнівської діяльності. Технологічний підхід до організації педагогічного процесу заперечує визначення мети через зміст матеріалу, коли мета формулюється словами “вивчити…”; через діяльність учителя (“ознайомити учнів із…”); через процеси розвитку (“формувати інтерес…”, “розвивати вміння…”); через навчальну діяльність (“виконати вправи…”, “дослідити…”, “визначити…”). У всіх цих випадках відсутня можливість визначення конкретних результатів навчання на уроці, тому й немає можливості зіставляти їх із метою, оцінити успішність уроку.

Тому в сучасній методичній літературі рекомендується визначати мету уроку через формулювання очікуваних результатів уроку, які, у свою чергу, формулюються за допомогою відповідних дієслів. Наприклад: “Після цього уроку учні зможуть… пояснювати, характеризувати, визначати, інтерпретувати, порівнювати, аргументувати свою думку, давати оцінку тощо”.

Результати уроку Мають включати:

– обсяг і рівень засвоєння знань;

– обсяг і рівень засвоєння навичок і вмінь;

– розвиток емоційно-ціннісної сфери тощо.

Взагалі мета уроку має бути сформульована так, щоб про її досягнення можна було судити об’єктивно. Слід також звернути увагу на те, що до формулювання очікуваних результатів та перевірки їх досягнення наприкінці уроку необхідно обов’язково залучати учнів.

Цей етап дуже тісно пов’язаний із наступним – етапом мотивації – і може бути організований після нього.

Мотивація навчальної діяльності. Метою цього етапу є збудження інтересу учнів до обговорюваної теми й розумової активності, підготовка до свідомого сприйняття нового матеріалу. За твердженням психологів, мотивація стимулює процеси навчання, допомагає створити у школярів спрямованість на навчальну роботу і, найголовніше, перетворює учнів з об’єкта навчання на його суб’єкт, перетворюючи зміст навчання на осо-бистісно значущий для дітей. Адже, за визначенням В. П. Беспалька, “мотивація – це процес, у результаті якого певна діяльність набуває для індивіда особистого сенсу”.

Взагалі мотиви – це дуже складне, багатовекторне психічне утворення особистості, що виникає лише у процесі внутрішньої психічної діяльності. Тому зрозуміло, що вчитель зовні не може сформувати мотив учня, а може лише вплинути, стимулювати цей процес. Учитель повинен забезпечити розуміння учнями значення конкретних знань і вмінь.

Основними мотиваційними аспектами, до яких звертається вчитель, є пізнавальний інтерес, проблемність і практична цінність.

До прийомів, які найчастіше використовуються для мотивації, належать:

– зв’язок навчального матеріалу з реаліями життя, показ його практичного значення;

– створення проблемної ситуації, для розв’язання якої потрібно засвоїти нове;

– вплив на емоційну сферу (використання художньої літератури, творів мистецтва);

– використання яскравих афоризмів, порівнянь, образів;

– рольові ігри та ін.

Слід звернути увагу на обов’язкове врахування підчас проведення етапу мотивації вікових психологічних особливостей учнів, які й визначають провідні напрями мотиваційної сфери.

Вивчення нового матеріалу. Цей етап має самостійне значення. Його мета – опанування учнями нових знань і способів дії. На більшості уроків шкільного курсу географії – це основна й найбільш тривала за часом частина уроку. Проте шкільні реалії свідчать, що значна кількість учителів за інерцією продовжує на цьому етапі “давати” знання, використовуючи мо-

Нологічні методи. Але саме життя вимагає активніше звертатися до продуктивних методів та прийомів, що дають можливість активізувати розумову діяльність учнів, можливість свідомого опанування учнями матеріалу під керівництвом учителя, навчати школярів вчитися, що є необхідністю кожного члена сучасного суспільства – суспільства, що вчиться протягом усього життя.

Ще у XIX ст. А. Дістервег писав про те, що просто передати знання людині неможливо. Оволодіти ними людина може лише шляхом власної діяльності, “наповнити” розум не можна, він сам повинен усе засвоїти.

Тому організація цього етапу, мабуть, і є мірилом педагогічної майстерності та зрілості вчителя. Адже тут необхідно показати найвищий “пілотаж” і у власній діяльності, і в організації активної діяльності учнів, зробити все, щоб заплановані мета і завдання були досягнуті, щоб урок можна було назвати вдалим, ефективним. Зміст шкільного курсу географії має невичерпні можливості для цього. У змісті кожної теми можна знайти матеріал для цікавої емоційної розповіді вчителя, що пробудить інтерес учня до географії та особистості педагога; географія також має невичерпні можливості для використання наочності – це і карти, і фото, й відео, й моделі тощо; кожна тема дає можливість показати взаємозв’язок із реальним життям, практичну значущість предмета. І, звичайно, внутрішнє різноманіття інформації кожної теми сприяє використанню найрізноманітніших форм, методів і прийомів роботи для її опрацювання, звернення до найсучасніших навчальних технологій. Але хотілося б застерегти вчителів від “гонитви за модою” у методиці викладання. Слід розуміти, що і зміст предмета, і технології навчання – це лише інструмент для розвитку особистості учнів, а не самоціль. Тому до вибору методів і прийомів навчання слід підходити раціонально й науково обгрунтовано, не гнатися за тим, щоб на одному уроці використати весь арсенал учителя. Слід добре володіти теоретичними знаннями з педагогіки, чітко розуміти переваги й недоліки кожного з методів і використовувати їх, виходячи з конкретної ситуації. Необхідністю також є глибоке знання вікової психології. Наприклад, відомо, що учні 5-7-х класів не можуть довго утримувати увагу на одному виді діяльності, старшокласники можуть протягом досить тривалого часу працювати самостійно з різними джерелами інформації, планувати свою діяльність тощо.

Закріплення нового матеріалу. До цього етапу включається осмислення нових знань і вмінь, їх систематизація та узагальнення, закріплення вивченого – дуже важлива дія, яка забезпечує грунтовність навчання. Досягається шляхом репродуктивного відтворення вивченого, виконанням завдань па визначення головного в новій інформації, а потім виконання проблемних і творчих завдань на основі вивченого. Під час цього етапу необхідно використовувати практичні завдання, різноманітні питання, які потребують активної розумової діяльності, доречним буде поєднання індивідуальної та групової роботи.

К. Д. Ушинський писав, що вчитель, який не приділяє уваги закріпленню, нагадує візника, що дуже швидко доїжджає до міста призначення, та забуває прив’язати поклажу до візка й не помічає, що все загубив по дорозі і його поїздка була марною.

Підсумки уроку. На цьому етапі встановлюється відповідність між поставленими завданнями уроку та його результатами, вносяться корективи, визначаються перспективи, складається план подальшої роботи. Цю роботу можна назвати контрольно-коригувальною.

Хотілося б звернути увагу на те, що іноді вчителі роблять акцент на тематичному контролі й, на жаль, не приділяють належної уваги контрольно-коригувальній діяльності на кожному уроці. А це порушує логіку будь-якої діяльності, що завжди складається з трьох послідовних етапів: мотиваційного, операційного та контрольно-коригувального. Нехтувати або принижувати роль останнього в жодному разі не можна. Порівняння результатів навчання з поставленими завданнями дає вчителю можливість виявити типові помилки й утруднення учнів, і, що головне, з’ясувати їх причини та визначити шляхи їх усунення. Для цього необхідно використовувати різноманітні форми й методи роботи, а не тільки фронтальну бесіду, як це найчастіше буває. Слід звернути увагу на те, що метою цього етапу є не фіксація помилок та виставлення оцінок, тому більшу увагу необхідно приділити само – та взаємооцінюванню, рефлексивній діяльності.

Повідомлення домашнього завдання. Мета цього етапу – пояснити особливості виконання домашньої роботи, провести інструктаж, мотивувати необхідність її виконання. Завдання, яке учень виконує вдома, є ланкою, що з’єднує попередній і наступні уроки та вирізняється значною самостійністю, індивідуальністю. Домашня робота концентрує увагу учнів на головному, сприяє міцному засвоєнню матеріалу, розвиває пам’ять та автоматизує навички. До того ж ця діяльність має значне виховне значення. Щоб уникнути типових для домашньої роботи недоліків (перевантаження, одноманітність, невиконання роботи), необхідно звертати увагу на вдосконалення методів розробки, постановки й перевірки завдань. За висловлюванням Ю. О. Конаржевского, “багатоваріативність і різноманіття домашніх завдань – перешкода однобічному розвитку особистості. За успішного використання воно може перетворити не тільки

Домашню роботу учнів, але й сам урок, зробити навчання по-справжньому особистішим”.

Учитель повинен докладно провести інструктаж щодо домашньої роботи, рекомендувати джерела інформації, оголосити критерії оцінювання. Виконання домашньої роботи необхідно замотивувати цікавою постановкою проблеми, використанням прагнення учнів до визнання та оцінювання їх успіхів, врахування особистих нахилів і бажань. Домашнє завдання має складатися з двох частин – обов’язкової та варіативної.

Звичайно, все сказане вище носить рекомендаційний характер, вчитель має підходити до структури уроку творчо, враховуючи мету, особливості змісту навчального матеріалу, особливості своїх учнів.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Структура уроку - Сочинения на свободные темы


Структура уроку