Пропаганда здорового способу життя

У національній доктрині розвитку освіти України, основна увага приділяється необхідності пропаганди здорового способу життя, стимулювання у молоді прагнення до нього; забезпечення індивідуального підходу під час занять фізичними вправами; можливості набуття кожною людиною необхідних науково обгрунтованих знань про здоров’я та засоби його зміцнення, шляхи та методи протидії хворобам, методики досягнення високої працездатності та тривалої творчої активності.

Фахівці зазначають різні причини незадовільного рівня здоров’я сучасних

школярів, серед яких не останнє місце займає відсутність ефективної моделі свідомого та дбайливого ставлення до власного здоров’я.

Отже, принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в організації фізичного виховання таким чином, щоб вони сприяли профілактиці захворювань учнів, зміцнення їхнього здоров’я, зростання зацікавленості учнів до уроків фізичної культури та здорового способу життя.

Головна мета вчителя фізичної культури – формування фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я школярів. Заняття фізкультурою і спортом не лише сприяють фізичному розвитку

учнів, алей виховують у них морально-вольові і психологічні якості.

На кожному уроці фізкультури учитель, як правило вирішує комплекс взаємопов’язаних завдань : освітніх, оздоровчих та виховних. У навчальному – процесі немає дрібниць. Я думаю, що урок фізкультури – це не тільки показник того, як учень пробіг, стрибнув, метнув, виграв чи програв, чи підтягнувся або отримав оцінку, це важка відповідальна робота вчителя з учнем, який хоче все знати про себе, про свої можливості і шляхи до власного Олімпу.

Саме тому вчитель, крім теоретичних знань, повинен знати всі можливості своїх учні для того, щоб допомогти їм протягом усього часу перебування в школі докласти труднощі та радіти перемогам.

Досягнення цієї мети передбачає реалізацію завдань:

диференціація учнів за рівнем підготовленості в організації навчальної та позакласної фізкультуро-оздоровчої роботи; вдосконалення індивідуальних життєво важливих рухових навичок та вмінь учнів; формувати свідоме ставлення до свого здоров’я як найвищої соціальної цінності, сприяти гармонійному розвитку; використовувати інноваційні, здоров’язберігаючі, освітні, технології та особистісно орієнтований підхід до навчання та виховання з метою підвищення інтересу до уроку фізкультури.

У ході осмислення своєї педагогічної діяльності дійшов до висновку, що фізичний розвиток – це процес становлення, зміни функціональних властивостей організму, фізичних якостей, що вдосконалюються під впливом виховання протягом життя людини. Поняття ” фізичний розвиток” охоплює не лише ознаки, як довжина чи маса тіла, окіл грудної клітки, а й ті, що характеризують функціонування систем організму, міжсистемні взаємозв’язки, всебічний розвиток якостей та здібностей.

Спрямованість фізичного розвитку залежить від умов життя, виховання й підпорядковується об’єктивним, соціальним та природним ознакам. З огляду на те, що індивідуальний підхід характеризується як широкий комплекс дій, спрямований на вибір способів, прийомів, засобів фізичного виховання відповідно до рівня підготовленості та розвитку здібностей учнів, а диференційований підхід – це форма організації навчання, за якої школярі об’єднуються у порівняно однакової групи, що дозволяє здійснювати навчання, різне за складністю, методами і прийомами роботи.

Педагогіка взаємин учителя фізичної культури та школярів – це питання, з яким ми постійно маємо справу під час роботи в школі. Ми говоримо безліч слів, застосовуємо різноманітні методи – і все це заради того, щоб учневі на уроках фізичної культури було комфортно, цікаво, безпечно, але це не можливо без підтримування дисципліни на уроці та беззаперечного виконання вимог вчителя.

Якщо дозволити учням робити те, що їм заманеться, якщо вони не розумітимуть і не виконуватимуть вказівки вчителя, то це призведе до безладу на уроці. Усе це ускладнюються тим, що на урок фізичної культури це постійно небезпечний урок щодо можливості отримання травм. Я на кожному уроці доводжу до відома учнів вимоги правил поведінки, які вважаю за необхідне дотримуватися; чітко та безперечно стежу за дотриманням цих вимог. Тому учні швидко звикають до вимог і в присутності вчителя дотримуються порядку, а в деяких випадках діти і без вчителя не бешкетують, тому що знають, що вчитель суворий і вимогливий щодо розслідування порушень.

Зважаючи на власний досвід роботи, мені добре відомо, як важко буває залучити окремих дітей до регулярних занять фізичною культурою. Одні з них соромляться того, що не спроможні суперничати з сильнішими учнями – спортсменами свого класу, інші недооцінюють значення занять фізичним вправами для життя і розвитку людини. Одні бігають тільки для того, щоб вчитель не чіплявся до них, а користуючись нагодою, коли вчитель не бачить і не контролює, припиняють займатися; інші, бажаючи отримати високі оцінки, демонструють удавану старанність тільки для отримання “бонусів”.

Моє завдання, як учителя полягає в тому, щоб допомогти таким дітям полюбити ці заняття, повірити в себе.

Урок з фізичної культури суттєво відрізняється від інших саме тим, що до виконання учнями певних нормативів його слід підвести, підготувати, тренувати. А це – тривалий процес, який не можна поділити на фрагменти, відмічати певними оцінками. Оцінки – це результат досягнень учнів у контексті активної роботи впродовж серії уроків. Інша річ, що критерії оцінювання досягнень учнів мають відображати не лише результат виконання певного контрольного нормативу, а й демонструвати ступінь активності учня впродовж підготовки до його виконання.

Під час проведення уроків треба акцентувати педагогічну увагу на підвищення рівня теоретик о – методичні знання учнів, формування здоров’язберігаючої компетенції, забезпеченню особистісного та диференційованого підходів, опанування учнями навиків самовдосконалення засобами фізичної культури і спорту.

Я думаю треба зробити кожен урок насправді уроком культури фізичної, що збагачує пізнавальну сферу учнів, прищеплює їм культуру рухів, має інструктивну спрямованість, різноманітні пропоновані засоби, включаючи рухи та елементи нетрадиційних видів спорту, спонукає школярів до систематичної роботи над поліпшенням свого фізичного розвитку і підготовленості.

Одним словом, потрібно створити в учнів образ здорового способу життя, з яким вони мають не розлучатися не тільки в школі, а й через багато років після її закінчення, зробивши рух своєю життєвою потребою.

Саме в цьому я вважаю полягає справжня майстерність Учителя, незалежно від його категорії і звання. Важливо, щоб провідною зіркою кожного майстра своєї справи був девіз: “Учись і вчи!”

Адже перед усіма педагогами стоїть завдання глибокого аналізу і посильної уваги до рішення питань, щодо підвищення рівня здоров’я дітей, нести відповідальність за кожну дитину.

На кожному уроці діти повинні отримувати нові завдання, вміння, вдосконалювати навички, а також відчувати як поліпшуються їх фізичні підготовленість і розвиток.

Мета моєї діяльності – сприяти фізичному розвитку особистості учня, вдосконалювати життєво важлива рухові навички, зміцнювати здоров’я на засадах індивідуально-диференційованого підходу в організації процесу фізичного виховання.

Вважаю одним з найбільш складних блоків системи фізичного виховання, роботу з учнями, які за станом здоров’я віднесені до підготовчої чи спеціальної медичної групи. Нажаль, події 2010 року свідчать, що більшість медичних працівників невірно трактують рекомендації ВОЗ України про тимчасове обмеження фізичного навантаження учнів з певним станом здоров’я.

Я вважаю, що звільнень від фізичної культури не повинно бути. Мають бути лише заборона на деякі види вправ, обмеження фізичного навантаження. Фізична культура лікувального та реабілітаційного змісту показана при будь яких відхиленнях у стані здоров’я. Отже для таких учнів, актуальною стає оздоровча фізична культура. Я думаю, атестувати таких учнів треба за результатами виконання вимог навчальної програми, активність на кожному уроці, свідоме ставлення до завдань учителя. При цьому слід виклювати такі види вправ, які протипоказані учневі згідно за специфікою захворювань.

Фізичне виховання здійснюється через різноманітні форми занять, на яких учні опановують предмет фізичної культури, роблячи його своїм надбанням, формуючи та збагачуючи особисту культуру.

В умовах, коли освіта стає дедалі професійно орієнтованою, фізкультура належить до обов’язкових предметів. Тому на уроках слід використовувати між предметні зв’язки. Учителю фізкультури слід привчати учнів чергувати розумову і фізичну діяльність, раціонально будувати режим життя, дотримуватися гігієнічних вимог, зміцнювати здоров’я, готуватись до майбутнього дорослого життя.

Цінність міжпредментних зв’язків у тому, що учень під час таких занять отримує більше загальних знань, що є гарною основою для об’єднання дій усіх шкільних педагогів на користь здорового способу життя.

На мій погляд, саме оздоровча спрямованість фізичного виховання у поєднанні з інноваційними освітніми технологіями дозволить досягти очікуваного результату: сформувати гармонійно розвинену конкурентоспроможну особистість, здатну до самореалізації. А це означає, що всі зусилля спрямовані на благородну справу.



Пропаганда здорового способу життя