Особливості проведення уроків фізкультури в спецмедгрупі (частина 2)

2. Загальні принципи заходів першої медичної допомоги при невідкладних станах.

2.1. Серцево-легенева реанімація

Раптова втрата свідомості – це найбільш частий випадок, коли людині потрібна невідкладна допомога. Причиною такого стану може бути дуже багато різноманітних патологічних та стресових станів, серед яких найчастіше – захворювання ССС та дихальної системі, ЧМТ, електротравми, утоплення.

При зупинці або дуже різкому ослабленні серцевої діяльності кровоток в судинах припиняється.

Основні ознаки зупинки серця:

– втрата свідомості

– відсутність пульсу

– зупинка дихання

– блідість або синюшність шкіри й слизових оболонок

– розширення зіниць

– судоми

Залежно від темпів розвитку та тривалості несвідомого стану, усі види розладів свідомості можна розділити на наступні категорії:

– раптова і короткочасна втрата свідомості (кілька секунд);

– раптова і тривала втрата свідомості (кілька хвилин, годин, днів);

– поступова і тривала втрата свідомості (розвивається кілька діб);

– втрата свідомості з невідомим початком і тривалістю;

Слід звернути увагу на два загальних положення:

Про характер і особливості втрати свідомості необхідно дізнатися від Безпосереднього очевидця випадку, а не з “других рук”.

За кожного із зазначених типів втрати свідомості може мати місце ЧМТ, тому її необхідно враховувати в кожному разі.

Реанімація – це комплекс заходів, спрямованих на оживлення організму. Існує 4 етапу сердечно-легеневої реанімації:

– відновлення прохідності дихальних шляхів;

– штучна вентиляція легенів;

– масаж серця;

– диференціальна діагностика, лікарська терапія, дефібрилляция серця.

Перші три етапи можуть бути проведені у несприятливих умовах і немедичним персоналом, а людьми, які мають відповідні навички з реанімації; 4-й етап здійснюється лікарями швидкої допомоги та реанімаційних відділень.

Допоміжна вентиляція повинна проводитися при відсутності спонтанного дихання у непритомного. Слід зазначити, що масаж серця необхідно проводити Одночасно з вентиляцією легенів. Зовнішній масаж серця полягає в ритмічному стисканні серця між грудиною та хребтом. При натисканні на серце кров витискається з його порожнин і надходить із лівого шлуночка в аорту й далі, в тому числі сонними артеріями у головний мозок, а із правого шлуночка направляється в легені, де відбувається насичення крові киснем. Після того, як тиск на груди припиняється, порожнини серця наповнюються новою порцією крові.

Потерпілого необхідно покласти спиною на тверду основу. Реаніматор стає збоку від потерпілого й поверхнями долонь (основою кистей, а не пальцями!), накладеними один на одного натискає на нижню третину грудей. Масаж серця проводять поштовхами, натискаючи на руку всім тілом, до 50 раз за хвилину.

Якщо реанімацію проводить одна людина, то через кожні 15 натискань на грудину з інтервалом в 1 сек., вона повинна призупинити масаж та провести 2 сильних штучних вдихи методом “рот у рот” або “рот у ніс”. При участі 2-х реаніматорів необхідно після кожних п’яти натискань робити вдих.

Основні заходи серцево-легеневої реанімації у дорослих:

Покладіть потерпілого на тверду поверхню.

Знайдіть середину грудини та відміряйте 2 пальця від її нижнього краю. Не забираючи пальців, покладіть ребро долоні другої руки на грудину. Покладіть обидві руки і стискайте грудину на 4-5 см.

Залишайте руки прямими й розігнутими в ліктях, переконайтеся, що тиск надається на грудину, а не на ребра. Виконуйте компресію адекватно, важливо перебувати Над пацієнтом. Якщо буде потрібно – станьте на підставку.

Регулярно міняйте реаніматора, тому що він швидко утомлюється при ретельному виконанні заходів.

Реаніматор, що виконує компресії, повинен рахувати вголос “1, 2, 3, 4, 5”, а реаніматор, що виконує вентиляцію, повинен стежити за кількістю зроблених циклів.

Серцево-легенева реанімація у дитини

У дітей масаж серця слід проводити дуже обережно і тільки однієї рукою!

Чого не слід робити:

Якщо серце в дитини б’ється, натиснень на грудну клітку робити не потрібно: це може привести до зупинки серця. Якщо ви підозрюєте в дитини травму хребта, не рухайте її голову та шию, коли визначаєте, чи дихає дитина.

Щоб з’ясувати, у чи свідомості дитина, обережно потріпайте її та покличте на ім’я. Якщо дитина не реагує, тоді, міцно підтримуючи рукою голову та шию і не згинаючи їй спину, покладіть дитину на тверду поверхню обличчям догори й оголіть їй груди. Щоб звільнити дихальні шляхи від запалого язика, підніміть дитині підборіддя та відведіть голову назад.

Якщо ви підозрюєте у дитини травму хребта, висуньте її нижню щелепу вперед, намагаючись при цьому не рухати голову та шию. Рот дитини повинен залишатися відкритим.

Нахиліться вухом до рота дитини, щоб почути її подих, а також простежте, чи рухається її грудна клітка. На виявлення ознак дихання у вас є не більш 5 секунд.

Якщо ознаки дихання відсутні, приступайте до штучної вентиляції легенів. Не міняючи положення голови дитини, великим і вказівним пальцями затисніть їй ніс і щільно притисніть свій рот до її рота. Зробіть 2 повільних повних вдихання повітря, з паузою між ними.

Якщо грудна клітина під час штучного дихання не починає рухатися, змініть положення голови дитину і зробіть ще 2 вдихання повітря.

Помітивши, що грудна клітина піднімається під час штучного дихання, покладіть два пальці до кадика. Перемістіть пальці в поглиблення між кадиком і м’язом на бічній стороні шиї. Протягом 5-10 секунд намагайтеся намацати пульс. Якщо пульс є, продовжуйте штучне дихання, роблячи по 1 вдиханню повітря кожні 4 сек. Через кожні 15 вдихань перевіряйте пульс.

В випадку, коли поряд з вами нікого немає, через 1 хв. викличте невідкладну допомогу. Потім продовжуйте штучне дихання з перевіркою пульсу.

Якщо пульс не з’явився, починайте непрямий масаж серця. Не міняючи положення голови дитини, покладіть виступ своєї долоні їй на грудину та натискайте на неї так, щоб грудина щораз зміщувалася на 2,5 – 4 см. Натискайте на грудину плавно і ритмічно, не відриваючи від неї виступу долоні.

Чергуйте 1 вдихання повітря з 5-ма натисканнями на грудину (вік: 1-8 р.) або 2 вдихання повітря з 15-ма натисканнями на грудину (вік: старше 8 р.). Повторіть ці прийоми 10 разів (вік: 1-8 р.) або 4 рази (вік: старше 8 р.). Знову протягом 5-10 сек. намагайтеся намацати пульс. Повторюйте зазначені прийоми до появи пульсу або прибуття лікаря. Якщо пульс відновився, повторюйте лише прийоми з штучної вентиляції легенів.

Основні причини зупинки серцевої діяльності та дихання у дітей шкільного віку:

– кардіальні

– цереброваскулярні

– пульмональні

– травматичні (в т. ч. больові)

– психогенні

2.2. Перша медична допомога при невідкладних станах різного генезу

Перша медична допомога являє собою комплекс термінових заходів, які проводять при нещасних випадках чи невідкладних станах, пов’язаних з різноманітними захворюваннями. Обсяг цих заходів визначається метою першої медичної допомоги, яка спрямована на припинення дії ушкоджую чого фактора, на усунення явищ, які загрожують життю, на запобігання можливих ускладнень, на полегшення страждань і на підготовку потерпілого до транспортування в лікувальну установу. Ці завдання вирішуються простими заходами, для виконання яких не потрібно спеціальних знань і навичок. Вони нескладні, і їх може виконати кожен.

При травмі явища, що загрожують життю, виникають або в момент її нанесення (травми, несумісні з життям), або в першу годину після неї (кровотеча, шок і т. д.). В останньому випадку явища, що загрожують життю, швидко наростають, і зволікання в наданні допомоги може коштувати потерпілому життя. Тому перша медична допомога повинна надаватися негайно і на місці події.

Травми

Травма – це ушкодження органа або тканини в результаті зовнішнього впливу. В залежності від нього травми підрозділяють на механічні, фізичні, хімічні та психічні.

Механічні травми бувають відкритими (рани) з порушенням шкірних покривів, і закриті – без ушкодження останніх. До закритих ушкоджень відносяться забиття, розриви внутрішніх органів (селезінки, нирок, печінки) і ушкодження кістяка: переломи кісток і вивихи.

Фізичні ушкодження виникають внаслідок впливу високих і низьких температур (опіки, тепловий удар, відмороження), електричного струму (електротравми).

Хімічні порушення викликаються кислотами та лугами.

Психічні травми виникають в результаті рефлекторного подразнення центральної нервової системи сильними або несподіваними подразниками (переляк).

Рани

Рани – це відкриті ушкодження, при яких порушується цілісність шкіри або слизової оболонки, а іноді й більш глибокі тканини. Залежно від предмета, що ранить, вони підрозділяються на різані, колоті, рубані, забиті, рвані та інші. Рани з пошкодженням порожнини тіла (грудна, черевна, череп або суглоби) називаються проникаючими.

Різані рани більше інших зяють і кровоточать. Колоті рани небезпечні можливістю ушкодження внутрішніх органів (серця, великих судин, органів черевної порожнини і т. д.) з наступною сильною кровотечею та важким інфекційним ускладненням. Рубані рани бувають різної глибини та характеризуються забиттям м’яких тканин, а іноді їх розплющенням і ушкодженням кісток. Забиті рани мають нерівні просочені кров’ю краю, які є сприятливим середовищем для розвитку інфекції. Рвані рани відрізняються відшаруванням шматків шкіри, ушкодженням судин, сухожиль і м’язів.

Перша допомога спрямована на зупинку кровотечі та захист рани від вторинного зараження.

Кровотеча – вихід крові з ушкодженої судини в навколишнє середовище. Розрізняють артеріальні, венозні та капілярні кровотечі.

Артеріальна кровотеча виникає при ушкодженні артерій. При цьому кров витікає пульсуючим струменем червоного кольору. Вона є найбільш небезпечною, тому що може швидко привести до великої втрати крові та загибелі потерпілого.

Венозна кровотеча – це результат поранення вен і характеризується повільним струменем темно-вишневого кольору.

Капілярна кровотеча виникає при поверхневому пораненні капілярів і дрібних судин. Вона, як правило, зупиняється мимовільно. Зупинка кровотечі та ліквідація її наслідків є найпершим і основним завданням першої медичної допомоги при травмах.

Найбільш надійним методом тимчасової зупинки артеріальної кровотечі є накладення джгута. Якщо його немає, використовуються підручні засоби, наприклад, ремінь, мотузка. Кровоспинний джгут накладається тільки на кінцівці вище місця кровотечі. Для того щоб виключити змертвіння шкіри, під нього необхідно підкласти підбивку з бинта, м’якого матеріалу, хустки і т. д. Джгут накладається на строк не більш двох годин, інакше можливе омертвіння тканин. При цьому щопівгодини його необхідно на кілька хвилин послабляти, а потім знову затягувати. На шкірі кінцівки вище накладеного джгута або на чолі хворого обов’язково робиться запис про строк накладення джгута (години, хвилини).

Невеликі кровотечі зупиняються давлючою пов’язкою. При цьому шкіру навколо рани змазують настойкою йоду. А саму рану накривають декількома стерильними марлевими серветками та туго прибинтовують. Після цього кінцівці доцільно надати підняте положення.

При ушкодженні середніх і великих судин тимчасову зупинку кровотечі роблять пальцевим притисненням. При артеріальній кровотечі притиснення проводиться вище місця поранення судини, а при венозному – нижче. Притискати судина потрібно декількома пальцями.

Кровотечу з носа зупиняють пальцевим притисненням або вводять у ніс змочений перекисом водню ватяний (марлевий) тампон, причому він повинен щільно прилягати до стінок носа.

Щоб Оглянути травму, необхідно зняти з потерпілого одяг. Ця маніпуляція є вихідним моментом і проводиться там, де виявляється перша медична допомога. Роздягання та вдягання постраждалого повинні проводитися обережно, не призводячи до зайвої болючості та небезпеки вторинних ушкоджень. Зняття одягу при ушкодженні кінцівки полягає в почерговому знятті її спочатку зі здорової кінцівки і тільки потім із хворої. Вдягання в цьому випадку проводиться у зворотному порядку. У випадках поранення грудей та живота, а також ушкодження хребта і кісток тазу одяг краще розпороти по швах. У потерпілих з термічними опіками оголюють лише уражені ділянки; обвуглені та прилиплі шматки одягу обережно обрізають ножицями як можна коротше, але не ушкоджуючи шкіру. Взуття при необхідності розрізають.

Забиття

Забиття – це закрите ушкодження м’яких тканин і кровоносних судин з утвором синців. Вони виникають при ударі об твердий тупий предмет. Ознаки забиття: біль, звичайно неінтенсивний, виникає в момент удару або скоріше після нього, однак при забитті живота або яєчок він може бути вираженим аж до больового шоку. Набряк утворюється незабаром після удару, він буває обмеженим або розлитим, залежно від властивостей тканини та ступені її ушкодження. Синець з’являється через кілька годин при поверхневому забитті або через 2-3 дня при травмі глибоких тканин.

Перша допомога спрямована на зменшення крововиливу та зняття болі. Для зупинки внутрішньої кровотечі накладають давлючу пов’язку, надають підняте положення та прохолоджують місце забиття. Для охолодження використовують міхур з льодом, холодний компрес і інші доступні засоби місцевого охолодження (мокра серветка, холодний предмет і т. д.); при великому підшкірному крововиливі тривалість дії холоду слід обмежити через небезпеку омертвіння шкіри. Болі зменшують шляхом надання забитому органу спокою – руку підвішують на косинку, суглоб фіксують пов’язкою або накладенням шини. При важких забиттях особливо голови, грудей та живота постраждалому необхідно до приїзду швидкої допомоги забезпечити спокій.

Вивихи

Вивих – стійкий ненормальний зсув кінців кісток, що входять до складу будь-якого суглоба, який відбувається при розриві суглобної сумки. Вивихи трапляються при падінні, ударі, а іноді при неспритному русі в суглобі. Ознаки: скарги на різкий біль у момент травми та інтенсивний в першу годину після неї. Функція кінцівки порушена; звичайні рухи в суглобі неможливі. Відзначається змушене типове положення кінцівки: вивихнута в плечі рука зігнута в лікті та злегка відведена від тулуба; нога при вивиху в тазостегновому суглобі зігнута та повернена носком усередину (рідко назовні).

Перша допомога спрямований на зменшення болю та на затримку розвитку набряку. Для цього на ушкоджений суглоб кладуть холод і фіксують кінцівку – руку підвішують на косинку або прибинтовують до грудей, а ногу обкладають м’якими предметами в тому положенні, у якому вона виявилася. У випадку відкритого вивиху (при наявності кровотечі) на рану накладається стерильна пов’язка. Евакуація в лікарню термінова, причому з вивихом руки можна в сидячому положенні, а при вивиху ноги тільки лежачи на м’якій підстилці з обкладеною ногою. Не можна намагатися вправляти вивихи самостійно!

Переломи

Перелом кістки – насильницьке порушення її цілісності. Переломи бувають закритими – без порушення шкірних покривів і відкритими з розривом останніх. Ознаки: скарги на болі в ушкодженій кінцівці, що підсилюються при спробі до руху, і порушення функції. Зовні відзначається неприродна форма кінцівки – припухлість у місці перелому, зміна осі кінцівки і її вкорочення, рухливість кісткових відламків у місці перелому. При відкритих переломах завжди є рана, у якій іноді видний кінець відламка кістки.

Перша допомога при закритих переломах спрямована на припинення подальшого зсув відламків, на зменшення травмування м’яких тканин їх кінцями та на ослаблення болючих відчуттів. Вирішуються ці завдання накладенням нерухливої шинної пов’язки, що фіксує відламки кісток і суглоби вище та нижче перелому. При переломах стегна і плеча фіксуються три суглоби, а у всіх інших випадках – два.

Перша допомога при відкритих переломах має також метою захистити рани від вторинного зараження. У цих випадках шкіра навколо рани обробляється настойкою йоду і накладається стерильна пов’язка. Потім проводиться фіксація кінцівки шиною. Щоб уникнути занесення інфекції вглиб тканин Не можна намагатися вправити перелом самостійно! Кінцівка фіксується до шини в тому положенні, у якому перебуває. Потерпілий з відкритим переломом підлягає негайній евакуації в лікувальну установу. Для полегшення страждань ушкоджена рука в шині укладається на груди та прибинтовується або під неї підкладається подушка. Тілу надається нахил у здорову сторону, ушкоджену кінцівку слід підтримувати. Ногу в шині кладуть на подушку, складену ковдру і т. п. Потерпілий лежить або на спині, або на хворій стороні.

Іммобілізація (створення нерухомості) ушкодженої кінцівки проводиться або стандартними шинами або підручними засобами. Стандартні транспортні шини бувають металеві (шина Крамера та сітчасті шини) і дерев’яні (шина Дитерихса та фанерні шини).

Однак у якості шини можна використовувати будь-які підручні матеріали: фанеру, дошку, металевий дріт, лижний ціпок. У крайньому випадку, щоб доставити до лікарні потерпілого з переломом плеча, руку можна прибинтувати до тулуба. У випадку перелому стегна, якщо немає іммобілізаційних засобів, хвору ногу прибинтовують до здорової.

Техніка накладення передбачає загальні заходи, які відносяться до всіх шинних пов’язок. Вона включає захист кісткових виступів кінцівки, її надійну фіксацію до шини та запобіжні заходи при накладенні останньої. Для заповнення нерівностей кінцівки використовується вата, шматки одягу і т. д. Фіксується кінцівка до шини марлевими бинтами, косинками, хустками, ременями, мотузкою, смужками матерії.

У всіх випадках переломів кісток верхньої кінцівки їй надається щадне положення фізіологічного спокою: рука, незначно відведена в плечовому суглобі, згинається в ліктьовому під прямим або гострим кутом. Долоня повинна бути звернена до живота, кисть трохи відведена до тилу, а напівзігнуті пальці охоплюють м’яч або ватно-марлеву кульку. Фіксувати пальці у випрямленому стані неприпустимо!

Після накладення шинної пов’язки руку підвішують на косинку або перев’яз. Крім того, необхідно враховувати наступні положення. При переломі плеча в пахвинну область підкладають ватяний валик, який зміцнюється бинтом через надпліччя здорової руки, а на задню частину шиї під шину кладеться ватяна подушечка або шматок м’якої тканини. Шина повинна починатися від плечового суглоба здорової руки, лежати в підлопатковій області та спускатися на ушкоджену руку по заднє-зовнішній поверхні плеча і передпліччя. Закінчується вона в основі пальців. Кут згинання в ліктьовому суглобі руки з переломом передпліччя залежить від місця перелому. Він робиться гострим, якщо перелом у нижній третині, або тупим, при переломі ліктьового суглоба. При переломі кисті та пальців шина накладається з долонної поверхні від ліктьового згину до кінчиків пальців.

У всіх випадках накладення шинної пов’язки на нижню поверхню стопи потрібно обов’язково бинтувати під прямим кутом до гомілки. Необхідно також мати на увазі наступне. Ногу з переломом стегна фіксують шиною із двох частин: довгої, яка накладається зовні від пахвової западини до підошви стопи, і внутрішньої, що йде від паху до підошви. Бинтуються вони до тулуба та до ноги. Шина для кісток гомілки також складається із двох частин, і вони накладаються із зовнішньої та внутрішньої сторін. Якщо немає спеціальних металевих шин, їх можна замінити двома фанерними або картонними.

Перелом ребер

Перелом ребер буває від різкого удару або здавлювання. Частіше відзначається перелом 5-8 ребра. Ознаки: скарги на біль під час подиху та натиснення в місці перелому, на різкі, болісні приступи кашлю. Зовні відзначається змушене положення потерпілого, поверхневий подих і напруга м’язів грудної клітини.

Перша допомога спрямована на зменшення рухів грудної клітини. Це досягається шляхом тугого бинтування за допомогою лейкопластирної стрічки, бинта або рушника і наданням постраждалому сидячого або напівсидячого положення, якщо в нього немає інших ушкоджень. Доцільно дати знеболювальне, наприклад, анальгін.

Переломи хребта

Переломи хребта викликають стиснення спинного мозку в результаті зсуву кісткових відламків у просвіт спинного каналу або зсуву тіл хребців. Ознаки: скарги на різкі болі в області травми, що підсилюються при русі. Зовні звичайно відзначається випинання ушкодженого хребця. Нижче перелому розвиваються параліч кінцівок і втрата чутливості, а також порушуються функції тазових органів – з’являється затримка сечі та калу; переломи в спинному відділі супроводжуються знерухомленням ніг, а в шийному відділі – і рук. Переломи хребта часто супроводжуються шоком.

Перша допомога спрямована на щадну евакуацію потерпілого в лікарню. Хворий повинен перебувати тільки в лежачому положенні, його не можна повертати та не можна дозволяти йому сідати. Його необхідно укласти на тверду плоску основу (дошку) обличчям нагору. Для перекладання краще використовувати сильних натренованих людей, які можуть обережно і дружно (по команді) підняти його. Доцільно дати знеболювальне, наприклад, анальгін.

Транспортують таких хворих на носилках з підкладеної під матрац дошкою на спині обличчям нагору. Щоб уникнути хворобливих рухів або випадкового падіння потерпілого прибинтовують до дошки. Однак транспортувати таких хворих можна і на м’яких носилках, у цьому випадку хворого кладуть на живіт обличчям вниз, а під голову та груди підкладають м’яку підстилку (з одягу).

Черепно-мозкова травма

До черепно-мозкових травм відносяться струс головного мозку та переломи костей склепіння або основи черепа.

Струс головного мозку – серйозне ушкодження, яке виникає при закритих травмах черепа тупими предметами та часто сполучається із забиттям головного мозку. Ознаки: скарги на головний біль, шум у вухах, запаморочення та нудоту. Зовні відзначається блідість шкірних покривів, млявість і сонливість. Про наявність струсу мозку свідчить одна з наступних ознак: втрата свідомості в момент травми навіть на кілька секунд, блювота, втрата пам’яті про події, що передують травмі.

Перша допомога спрямована на попередження потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи при блювоті. Постраждалому обов’язково надається лежаче положення та кладеться холод на голову. Потерпілого із затьмареною свідомістю, щоб уникнути можливого потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, укладають на бік, а при наявності переломів хребта або кісток таза повертають набік лише його голову. Транспортування в лікарню обов’язково в супроводі медичного працівника.

Переломи кісток черепа за локалізацією травми підрозділяються на переломи кісток склепіння черепа та основи черепа, а залежно від порушення шкірних покривів – на закриті та відкриті. Відкриті переломи кісток черепа, залежно від ушкодження твердої мозкової оболонки, підрозділяються на непроникаючі та проникаючі. Останні небезпечні можливістю інфікування мозкової тканини з наступними ускладненнями менінгітом, абсцесом головного мозку і т. д.

Переломи склепіння черепа бувають у вигляді вдавлень, тріщин і їх комбінацій з одночасним пошкодженням однієї або декількох кісток. Цілісність зовнішньої пластинки кістки не виключає переломів внутрішньої, а тріщина зовнішньої пластинки часто супроводжується великими осколковим переломами внутрішньої. Її осколки здавлюють головний мозок, порушують його цілісність і ушкоджують мозкові кровоносні судини, а внутрішня кровотеча викликає стиснення головного мозку.

Зовні відзначається незначна набряклість або рана. Хворий скаржиться на наростаючий головний біль і на втрату свідомості в момент травми. Відзначається вповільнення пульсу, а іноді – втрата мови, порушення подиху чи параліч кінцівок.

Перелом основи черепа – це проникаюче поранення черепа, яке відноситься до досить важких і небезпечних ушкоджень головного мозку, мозкових оболонок і черепно-мозкових нервів. Ці травми роблять мозкову порожнину відкритою для інфекції через вушну, носову та ротову порожнини. Ознаки: після травми з вух або носа виділяється кров і світла мозкова рідина, а також з’являється розлад слуху та перекошення обличчя в одну сторону. Через добу навколо очей з’являються синці у вигляді окулярів.

Перша допомога при всіх переломах черепа спрямована на захист від інфекції та на попередження можливої закупорки дихальних шляхів кров’ю або блювотними масами. Хворому надається обов’язкове лежаче положення. Якщо він у несвідомому стані, то його укладають на бік щоб уникнути потрапляння крові та блювотних мас у дихальні шляхи, а при наявності переломів хребта або кісток таза голову повертають набік. На рану накладається асептична суха пов’язка та проводиться іммобілізація голови. При виділенні крові та мозкової рідини тампонаду і промивання робити не можна. Транспортування повинно бути вкрай дбайливим, лежачи, з опущеним підголівником носилок без подушки. Обов’язковий контроль над пульсом і подихом. Голову фіксують покладеним навколо неї валиком з ковдри або одягу.

Травматичний шок

Травматичний шок – це відповідна реакція організму на важку механічну травму або опік. Він виражається пригніченням центральної нервової системи, розладом усіх життєвих процесів в організмі та падінням артеріального тиску, частішанням подиху. Ознаки: в розвитку симптомів шоку розрізняють дві фази: фазу збудження та фазу гальмування. Фаза збудження характеризується збереженою свідомістю при руховому і мовному збудженні. Ця фаза рідко буває помученою, тому що триває кілька хвилин і швидко переходить у фазу гальмування. Остання супроводжується збереженою свідомістю при повній байдужності до навколишнього. У потерпілого бліде обличчя із запалими розширеними очима, шкіра вкрита холодним липким потом, подих поверхневий частий, пульс слабкий і частий, температура тіла та артеріальний тиск падають.

Перша допомога спрямована на усунення причин, що викликали шок, на зупинку кровотечі, зменшення больових симптомів. Дії з надання допомоги потрібно проводити обережно. На рани накладають пов’язки, у випадках з переломами та великими опіками показана іммобілізація. Потерпілого укладають так, щоб голова була нижче тулуба, і зігрівають укутуванням ковдрою та обкладанням грілками. При відсутності ушкоджень черевної порожнини дають гарячі напої – кава, чай і викликають швидку медичну допомогу.

Опіки

Виникають при ушкодженні тканин дією високих температур або хімічних речовин. Залежно від діючого фактора розрізняють наступні види опіків: термічні – виникаючі під дією вогню, гарячих рідин, пари і т. д.; хімічних – від впливу кислот, лугів, а також фосфору, йоду, парів бензину; променеві – при надлишковій дозі ультрафіолетового або іонізуючого випромінювання. Ознаки: залежно від глибини враження тканин розрізняють опіки 1, 2, 3 і 4 ступеню.

При опіку 1 ступеня страждає тільки зовнішній шар шкіри, відбувається його почервоніння, набряк, з’являється біль.

При опіку 2 ступеня утворюються міхури з ясно-жовтим вмістом і з’являється різкий сильний біль.

При опіку 3 ступеня уражається не тільки шкіра, але й підшкірні тканини.

При опіку 4 ступеня наступає обвуглювання тканин.

При опіках теплових, електричних і хімічних в першу чергу усувають агент, що ушкоджує і вживають необхідних заходів. При опіках припікальними рідинами рясно промивають обпалене місце чистою водою. При опіку 2 ступеня видаляють одяг (прилиплі до шкіри частини одягу обрізають якнайближче до рани), місце опіку закривають сухою стерильною пов’язкою. При опіках 2-4 ступенів потерпілого доставляють у лікувальну установу для надання кваліфікованої допомоги. Потерпілому дають знеболюючі препарати (2 таблетки анальгіну, 2 таблетки бутадіону, 1 таблетку димедролу, по 20 капель корвалолу, валокордину або кордіаміну, настойки валеріани, таблетку валідолу під язик і велика кількість теплої води). При великих опіках потерпілого загортають у чисту (бажано тільки що пропрасоване) простирадло та терміново доставляють у найближчу лікарню.

Обмороження

Розрізняють 4 ступені обмороження. 1 ступінь розвивається після короткочасної дії холоду – шкіра блідне, втрачає чутливість. 2 ступінь має ті ж ознаки, що і 1 ступінь, але інтенсивніші, а через деякий час утворюються міхури, наповнені світлою рідиною. 3 ступінь – наступає омертвіння шкіри, утворюються міхури, наповнені кров’янистою рідиною. 4 ступінь – омертвіння м’яких тканин і кісток.

При обмороженні 1 ступеня уражену ділянку розтирають і змазують вазеліном. Після відігрівання шкіра червоніє, можуть з’явитися біль, набряк; через 2-3 дня починається відлущення обмороженої ділянки шкіри. При обмороженнях 2-4 ступенів потерпілого вносять у тепле приміщення, протирають уражені ділянки спиртом (горілкою) і розтирають чистими руками до почервоніння шкіри. При обмороженні великої ділянки кінцівок роблять теплу ванну з розчину марганцевокислого калію температурою 32-36С. У випадку загального обмороження потерпілого опускають у теплу ванну з температурою води до 37С. Якщо немає міхурів і виразок, обмивають відморожені ділянки мильним розчином, дають гарячий чай (кава, спирт) і доставляють потерпілого в лікувальну установу.

Непритомності. Сонячні й теплові удари

Непритомність – раптова нетривала втрата свідомості, обумовлена зменшенням постачання крові до головного мозку. Потерпілого укладають на кушетку (голова нижче ніг), дають нюхати нашатирний спирт.

Сонячні та теплові удари наступають при перегріві організму. Їхні ознаки: млявість, головний біль, запаморочення, біль у вухах, нудота, частий пульс, гаряча шкіра, раптова втрата свідомості.

Потерпілого укладають у тінь, вживають заходів до охолодження організму: прикладають холод до голови та на область серця, обтирають шкіру мокрим рушником. При скаргах на болі в серці дають нітрогліцерин або валідол і викликають швидку допомогу.

Електротравми

В першу чергу потерпілого звільняють від дії електричного струму. Необхідно користуватися тільки ізолюючими предметами (діелектричними рукавичками, гумовими килимками, дерев’яною сухою дошкою). При відсутності у постраждалого подиху та серцебиття негайно починають непрямий масаж серця та штучне дихання. Ці заходи проводять до появи самостійного подиху та серцебиття або до приїзду швидкої допомоги.

Утоплення

Обсяг першої допомоги потерпілому визначається його станом.

Потерпілий у свідомості, пульс і подих задовільні, скарг на утруднення дихання немає. У цьому випадку потерпілого роздягають, укладають на тверде покриття так, щоб голова виявилася закинутою, протирають сухим рушником, укривають теплою ковдрою та доставляють у лікувальну установу.

Потерпілий без свідомості, пульс слабкий, дихання утруднене. Висувають нижню щелепу. Для запобігання змикання рота між зубами вставляють твердий предмет (у крайньому випадку скрутку бинта). При необхідності очищають порожнина рота і носа, звільняють легені від води і роблять штучне дихання. Потім викликають лікаря або доставляють потерпілого в лікувальну установу.

Потерпілий без свідомості, дихання відсутнє, серцебиття та пульс на великих судинах відсутні. Звільняють дихальні шляхи від води. Якщо рідини в дихальних шляхах немає, роблять штучне дихання та непрямий масаж серця до появи самостійних серцевих скорочень і подиху або до прибуття лікаря.

2.3. Правила накладення пов’язок

При пораненні одним із завдань першої медичної допомоги становить захист рани від інфекції. Це досягається накладенням пов’язки. Основні вимоги до накладення пов’язки зводяться до наступного.

Після зупинки сильної кровотечі потрібно приготувати все необхідне для перев’язки. Якщо стерильного перев’язного матеріалу недостатньо, рану краще залишити відкритою: шкоди від цього буде менше, ніж від пов’язки із брудних хусток, рушників і ганчірок.

Ретельно вимивши руки, обтирають кров зі шкіри навколо рани, і краї рани двічі змазують настойкою йоду або спиртом. Їх можна замінити одеколоном, горілкою, ефіром, бензином. Невеликі рани повністю змазуються йодом.

Відламки предмета, що ранить, обривки одягу та грудочки землі, що вільно лежать на поверхні рани, можна спробувати видалити, а ці ділянки потім змазати йодом. Однак предмети, що ввійшли в тканину, витягати не слід, тому що це може підсилити або викликати кровотечу.

При накладенні пов’язки зовсім неприпустимо торкатися руками рани, використовувати нестерильний перев’язний матеріал і промивати рану навіть дезінфікуючим розчином. Пов’язку накладають знизу нагору обома руками – лівою втримують її та розправляють ходи бинта, а правою розгортають його голівку, яка повинна вільно котитися по частини тіла, яку бинтують. Кожен оборот бинта перекриває попередній на ½ – 2/3 його ширини. Кінцеву частину бинта заправляють на здоровій стороні, щоб вузол не турбував хворого.

Для бинтування кожної частини тіла розроблені типові пов’язки, які є найбільш надійними та зручними. Найбільш простою є кругова або циркулярна пов’язка. Обороти бинта лягають один на одного, прикриваючи попередній. Накладається на променево-зап’ястковий суглоб, нижню третину гомілки, чоло, шию та живіт.

Спіральна пов’язка починається як кругова (перші 2-3 обороту), а потім тури кладуть спірально, прикриваючи попередній на 2/3 його ширини. Спіральна пов’язка накладається на частини тіла, що мають однакову товщину: плече, пальці кисті та стопи, нижня частина грудей і верхня частина живота.

Хрестоподібна пов’язка зручна при бинтуванні голови та шиї, а також кисті. При її накладенні бинт зміцнюють на голові круговими турами за годинниковою стрілкою. Потім за правим вухом бинт косо спускається на шию та обходить її зліва направо. На задній стороні шиї бинт косо піднімається на голову над лівим вухом. Обійшовши голову спереду, бинт за правим вухом іде знову вниз на шию і т. д. Різновидом цієї пов’язки є колосовидна пов’язка, яка буває збіжної та розбіжної. Перша накладається на плече, а друга на верхню третину стегна і тазостегновий суглоб.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Особливості проведення уроків фізкультури в спецмедгрупі (частина 2) - Школьные сочинения


Особливості проведення уроків фізкультури в спецмедгрупі (частина 2)