Індивідуалізація – як засіб креативної діяльності

Маючи на меті суттєво змінити навчально – виховний процес, наблизити його до вимог життя і нових тенденцій розвитку українського суспільства, наша область орієнтується на забезпечення можливостей Самореалізації Для всіх учасників педагогічного процесу через стимулювання творчого пошуку, нестандартних рішень, загальної креативності саме тому на наступні 5 років творчою групою ДОІППО рекомендовано новий науково – методичний проект “Креативна освіти, для розвитку інноваційної особистості” . Такий масштабний проект вимагає чіткого визначення змісту та послідовності, очікуваних позитивних результатів, тощо. Виходячи із головної мети проекту – 1) розробка та апробація моделей креативної регіональної освіти, 2) визначення основних показників творчої комплектності технологій, 3) запровадження інноваційних технологій розвитку творчого потенціалу учнів, 4) удосконалення системи психолого – педагогічного супроводу особистості в системі креативної освіти, Головними завданнями проекту бачимо слідуючі:

1) розробка теоретичних засад функціонування креативної освіти;

2) Відбір пакету методик діагностики творчого потенціалу учнів;

3) Створення банку інформації “про учнів школи”. Регіону;

4) Запровадження гнучкої системи організації навчального процесу;

5) Підготовка та перепідготовка педагогів до запровадження інноваційних технологій розвитку творчих здібностей учнів.

Таким чином, бачимо, що реалізація нового науково – методичного проекту передбачає певний чіткий Алгоритм діяльності, який в скороченому вигляді можна виразити так:

1) формування теоретичних засад;

2) діагностика (всебічна):

А) вікова;

Б) фізіологічна;

В) психологічна;

Г) мотиваційна, тощо.

3) створення банку інформації;

4) організація навчального процесу (гнучка система);

5) перепідготовка педагогів;

6) створення умов для особистісного зростання педагога.

Вирішення цих завдань відповідає змісту діяльності на І – Підготовчому, етапі роботи над науково-методичною проблемою школи, що мабуть, займе весь 2010-2011 навчальний рік і, в усякому разі, має створити практичне підгрунтя для роботи над самою проблемою, тому не допускає поспішності і поверховості, адже є ще 4 наступні етапи, які базуються кожен на попередньому:

ІІ – організаційно – моделюючий (наукове обгрунтування людей креатичного освітнього закладу).

ІІІ – креативний (апробація системи діяльності навчального закладу та кожного вчителя чи виховання зокрема).

ІУ – корегуючий (аналіз і корекція накопиченого педагогічного досвіду).

У – підсумковий (узагальнення досвіду).

Тобто, в спрощеному вигляді маємо слідуючу етапність у своїй діяльності:

І етап: діагностика та самовизначення; (що ми можемо?)

ІІ етап: створення моделі навчального закладу; (що ми хочемо?)

ІІІ етап: апробація моделі навчального закладу; (як ми це зробимо?)

ІУ етап: аналіз і корекція досягнень; (що не так?)

У етап: узагальнення здобутків; (що ми маємо?)

Слідуючий чинник, з яким маємо визначитися – це рівень участі у проекті. Тут просто: з існуючих 5, а саме:

1) науково – теоретичний (ДОІППО);

2) науково – методичний (методична служба відділу освіти);

3) формалізований (заклади для обдарованих дітей – спеціалізовані);

4) експериментальний (заклади з науково – експериментовою роботою: КПК, СШ №5, Верховцевська СЗШ №1, інші).

5) Загальний (загальноосвітні навчальні заклади).

Ми автоматично попадаємо на 5 найнижчий рівень. Можливо, варто спробувати попрацювати на ІУ експериментальному, рівні, визначившись через конкурс творчих проектів вчителів школи із тематикою та напрямом наукового експерименту чи апробації нової навчальної технології? Адже новий науково – методичний проект області лише в цьому навчальному році запроваджується і попереду – 5 років діяльності? Наша школа, на відміну від більшості сільських шкіл. Району, має можливості для цього, виходячи із стану наповненості, укомплектованості педкадрами та рівнем їх кваліфікації. Я вважаю, що це питання заслуговує обговорення на педраді школи. А поки що, виходячи із наявності науково – методичної проблеми нашої школи.

“Розвиток творчої інноваційної особистості як засіб забезпечення якісної освіти”, Я бачу для себе головним в ній – саме розвиток особистості – всебічної, інноваційної, самодостатньої, гармонійної, адаптованої, креативної, так – Особистості. Безумовно, що сформувати вище означену особистість можна тільки через особистісний, індивідуальний підхід до кожної дитини. Я вважаю, що, при всій моїй повазі до групових форм класно – урочної діяльності, до групових форм діяльності, саме вони в значній мірі нівелюють особистість учня. Класичні форми класично – уточної діяльності, до яких я, як педагог із значним стажем практичної роботи мою деяку консервативну схильність, для індивіальної роботи з дитиною залишають недостатньо місця, тож перебудову починаю з себе. Слідуючим надзвичайно важливим аспектом я бачу врахування індивідуальних природних додатків кожної дитини, що передбачає обов’язкове врахування індивідуальних вікових, фізіологічних, психологічних, емоційних, мотиваційних та й матеріальних можливостей кожного учня. Такий підхід обов’язково приводить до вивчення теорії психозанурення Івана Беха, доктора психологічних наук, члена АПН України, директора інституту проблем виховання АПН, яка вивчає і враховує ціннісно найвразливіші компоненти образу кожного Я – виховання, ефект морального відлуння, вчинкової вибірковості, мотиваційне Его – зміщення, методи термінологічного закріплення та дозволу – застереження, тощо. Але і цього замало, бо кожна людина індивідуальна вже від народження, бо успадковує від своїх батьків через формування генотипу певні особливості рухливості нервових процесів, їх силу, темперамент і навіть схильність до певного виду діяльності, що веде до формування вже у першокласника певного характеру та здібностей до навчання. І перша помилка вчителя полягає в ігноруванні природної психофізіологічної індивідуальності кожного учня. Сучасна практична психологія дає нам можливість дуже в самому спрощеному вигляді класифікувати наших учнів на

1) Візуалів, або глядачів – як правило – тихі, замріяні, небагатослівні, спілкуються переважно з дорослими, слухняні, легко і з задоволенням вчаться, захоплюються комп’ютером, люблять яскраве, до тварин байдужі, розбірливі в одязі, в стресі – залишаються, конфліктуючи з батьками – втікають із дому з вчителями – бойкотують школу. В школі навчаються успішніше за інших і проблем з дисципліною Ге мають.

2) Аудіали, або слухачі – рано, до 2 років, добре говорять, теревенять, легко контактують з людьми і дорослими, кмітливі та розвинені в ранньому віці, легко сприймають інформацію на слух, часто перечать зауваженню дорослих, шукають контраргументи на зауваження, байдужі до одягу, не люблять яскравих видовищ, мають чудовий музичний слух і мудру пам’ять, в стресах – зриваються на крик, ображаються навіть на зміну інтонації в голосі. Нудотні зосереджуються, балакучі, через відсторонення зорових образів погано розв’язують задачі, схильні до відгадування, викриків на уроці.

3) Кіностети, або діячі – незвично непосидючі (на уроці концентруються на 15 хв.) вередливі, головне для них – діяти, все прагнуть робити самі, самостійні та талановиті головне – не заважати їм, дуже рухливі, добре сприймають задачі, мають добрий смак, люблять тварин, особисто – м’яких, пухнастих, виявляють дослідницьку цікавість як до тварин так і взагалі.

В основі діагностики приналежності дитини до тієї чи іншої групи лежить зовнішнє спостереження педагога за поведінкою учня в різних ситуаціях: на уроці, на перерві, при спілкуванні з однолітками, в побуті, тощо. Звичайно, існують і досконалі методики тестування, адже “чистих” типажів ми зустрічаємо рідко, а переважають змішані типи. Але постає питання: а що призводить до виникнення цих типів? Адже класична радянська психологія та педагогіка стверджують, що кожна особистість є насамперед продукт виховання? Від цієї парадигми доведеться відмовиться, оскільки учні вже давно дійшли висновку, що при виконанні певних функцій переважає або права, або ліва півкуля. Так, в лівій півкулі розташовані 3 центри мови:

– рухливий (може писати);

– слуховий (чуття і розуміння мови);

– зоровий (читання, розуміння письма, мови, лічби).

Отже, ліва півкуля більше пристосована до аналітичної діяльності і відповідає за логічне мислення людини, за формування понять побудову узагальнень, висновків, складання прогнозів, тощо.

А) орієнтації в просторі (здатність до танців, гімнастики, вінсерфінгу, тощо);

Б) просторового уявлення (скульптура, сприйняття художніх творів, живопису, фантазії).

Отже, права півкуля спеціалізується на забезпеченні образного сприйняття навколишнього середовища. До особливостей півкуль належать і розміщення центрів проекції руху правої і лівої руки. У лівій півкулі розміщені центри проекції правої руки, а в правій півкулі – лівої руки. Ця функціональна особливість поділяє людей на правшів і лівшів, що є зовнішнім відображенням функціональних особистостей головного мозку. Давайте спробуємо перевірити це на собі:

Вправа №1 – сплетіння пальців: найменш вірогідна. У правшів великий палець правої руки зверху (можливо, тому, що в 1 кл. нас силою примусили писати правою рукою).

Вправа №2 – більш точна – схрещення рук.

Вправа №3 – аплодування.

Вправа №4 – схрещення ніг.

Таким чином, перш ніж планувати та здійснювати індивідуальну роботу з учнями, а тим більш – групову роботу, слід чітко врахувати психофізіологічні особливості кожної дитини, для чого попередньо треба їх вивчити, скласти відповідний “банк даних” по кожному класу та запастися необхідними дидактичними матеріалами для нашого психотипу дітей. Крім того, маємо врахувати ще й специфіку вікової асиметрії півкуль головного мозку у дівчаток і хлопчиків. Учні з явними відхиленнями, що ускладнюють навчання, такими, як:

А) дислексія – порушення здібностей до читання;

Б) дисграфія – порушення здібностей до письма;

В) дискалькуляція – порушення математичних здібностей;

Г) слабкі перцептивні навички (здібність до відтворення вивченого), тощо потребують не тільки особливої уваги, а й особливого індивідуального підходу, спеціальних корекційних програм, як стверджує Віктор Огнев’юк, доктор філософських наук. Він же піднімає надзвичайно важливу проблему – чи може учитель забезпечити індивідуальний підхід в умовах традиційної класно – урочної системи? Адже ключовою проблемою сучасної школи залишається монопольне долікування класно – урочної системи, що приводить до фактичного ігнорування природи й рівня розвитку кожного школяра, індивідуального стилю навчання й потреби у саморегулюванні рівня і темпу навчальної діяльності. Організація навчально – виховного процесу має в першу чергу зазнати глибокої модернізації; насамперед – у розкладі шкільних занять мають поєднатися класно урочні, групові та індивідуальні заняття. Адже ще В. О. Сухомлинський зазначав, що немає абстрактного учня, до якого можна було б механічно застосовувати всі закономірності навчання і виховання. “Уміння правильно визначати, на що здатен кожен учень у даний момент, як розвивати його розумові здібності надалі – це надзвичайно важлива складова педагогічної мудрості”- писав великий педагог (Вибрані твори, т.3, ст..11). Як же організувати реалізацію індивідуального підходу до учнів в умовах сільської школи? Класно – урочна система залишається головною формою організації НВП, отже, діяти слід в її форматі. Першим етапом є проведення діагности від простого до складнішого. Починати слід, мабуть, з визначення приналежності кожної дитини до групи право – або лівопівкульних (просту методику визначення подано вище) та типу темпераменту (холерик, сангвініки, флегматики та меланхоліки). Далі обов’язковим є врахування психофізіологічних особливостей діяльності дівчаток і хлопчиків, які не потребують діагностики, бо є природними. Згідно теорії асинхронної еволюції чоловічої і жіночої статі доктора біологічних наук, генетика В. А. Геодакяна, жіноча стать орієнтована на збереження ознак розвитку, які необхідні для передачі їх у спадок (тенденція виживання). Чоловіча ж стать орієнтована на подальший пошук змін розвитку людини (тенденція прогресу). Дівчатка і хлопчики підсвідомо діють з урахуванням цих тенденцій, які накладають свій відбиток на стратегію їх мисленнєвих процесів, які необхідно знати вчителеві під час роботи з учнями, адже часто стратегія мислення хлопчиків та дівчаток носить майже протилежний характер. Важливо також визначення індивідуального стилю мислення (конкретно – послідовний, абстрактно – послідовний, абстрактно – вибірковий чи конкретно – вибірковий). Це дасть можливість прогнозувати вчителеві шлях реалізації учням своєї внутрішньої мотивації і відповідно, впливати на ефективність цієї реалізації. Дуже цікавою і перспективною для особистісного розвитку є діагностика за типами комплектності, згідно якої всіх учнів можна віднести до 7 типів, на основні схильності до певних видів діяльності, особливостей пам’яті, самосвідомості, мотивації, поведінки. Ось ці типи компетентності.

1. Мовний тип: Найяскравіше виявлений у поетів, письменників, ораторів політиків, жірналівстів. Приклад – Він стон Черчель.

Умовні риси: організований систематичний, схильний до розміркування любить слухати, читати, писати, добре запам’ятовує подробиці, не має проблем з правописом.

Як використати під час навчання: розповідати історії, писати інтер’ю, складати загадки, ігри, брати участь у дебатах та дискусіях, користуватися комп’юетрним редактором як можливість пізнати, інформаційні технології, тощо.

2. Логіко – математичний тип: Математики, науковці, інженери, звіролови, детективи, бухлагтера, тощо. Приклад: Альберт Ойштейн.

Умовні риси: Мислить абстрактно, висловлюється точно, любить рахувати і бути організованим, працювати з комп’ютером, експериментувати, розв’язувати завдання, застосовувати логічні мисленнєві структури, робить чіткі нотатки.

Як використовувати під час навчання: стимулювати розв’язання завдань, задач; аналізувати, прогнозувати, раціонально розповідати час, дедуктивно мислити, створювати коментуючи розрахунки, збагачувати практичний досвід, грати в ігри, що потребують математичного розрахунку, тощо.

3. Візуально – просторовий тип: Архітектори, скульптори, штурмани, шахісти, науковці природничих галузей, фізики – математики, військові стратеги, тощо. Приклад – Пабло Пікаса.

Умовні риси: Мислить образами, уживає метафорику, має відчуття цілості, любить мистецтво, без труднощів читає карти, графіки і діагностики, запам’ятовує інформацію образами, має добре відчуття кольору, тощо.

Як використати під час навчання: малювати машинально, малювати графіки і карти, користуватися асоціативними схемами зорового уявити завдання, творити власні відеофільми, користуватися мімікою, змінювати позицію в просторі, щоб знайти нові перспективи, групувати елементи, складати діаграми, підкреслювати кольоровими олівцями, тощо.

4. Музичний тип: Музичні виконавці, композитори, диригенти, настроювачі музичних інструментів, діячі культури, інженери музичного запису, шанувальники класичної музики, тощо. Приклад: В. Л. Моцарт.

Умовні риси: Відчує ритм, тональність, звукові гами, чутливий до емоційного навантаження музики, відчуває складні музичні структури, тощо.

Як використовувати: грати на музичних інструментах, учитися за допомогою пісень, активних і пасивних концертів, працювати з музикою, записуватися на хор, міняти настрій за допомогою музики, компонувати музику за допомогою комп’ютора, вчитися за допомогою репу, віршів, хорового читання, тощо.

5. Кіностетичний (моторний) тип: Танцюристи, актори, атлети, спортсмени, винахідники, міми, хірурги, автогонщики, вчителі карате, тощо. Приклад: Віктор чи Володимир Кличко.

Умовні риси: Винятково володіє власним тілом, уміє оперувати предметами та розкладати дію в часі, брати участь у спортивних заходах, має автоматичні реакції, які відповідають подразникові, найкраще вчиться у русі, має здібності до майстрування, любить діяти, чутливий до оточення, непосидючий на уроці, технічно обдарований, любить ручну працю.

Як використати під час навчання: виконувати фізичні вправи, застосовувати танець, рухи в навчанні, грати в те, про що вчитеся, у точних науках використовувати додаткові пристрої, змінювати стани і мати багато перерв, уводити рух до всіх навчальних предметів, ходити на прогулянки, грати сценки та різні ролі, тощо.

6. Міжособистісний (соціальний) тип: найяскравіше виражений у політиків, учителів, релігійних діячів, радників, комерсантів, менеджерів, соціальних працівників, тощо. Приклад: Дмитро Гордон, Савік Шустер, та ін.

Умовні риси: добрий посередник у переговорах, легко зав’язує контакти з іншими людьми, уміє вгадувати наміри людей, має багато друзів, уміє маніпулювати людьми, любить колективні заняття (шоу), в дискусіях обирає роль посередника, охоче співпрацює, без труднощів тлумачить сенс товариських зустрічей, тощо.

Як використати під час навчання: вчиться разом з іншими, створювати умови для нав’язування контактів на особистісному рівні, учиться у парі, у групі, часто контактувати і спілкуватися з іншим, опікуватися іншими, організовувати шоу і вечоринки, святкуючи та чого навчаючись, уводить між людські стосунки у вивчення всіх предметів, тощо.

7. Внутріособистісний (інтраперсональний, інтуїтивний) тип: прозаїки, радники, мудрі старці, філософи, гуру, містики, народні цілителі тощо. Приклад? Філософ Платон.

Умовні риси: Знає власну сутність, власну систему, цінностей; усвідомлює свої почуття, цінує власну життєву мету; здатний до самолюбивості; потайливий; має розвинену самосвідомість та інтуїцію; добре розуміє власні сильні риси: слабкість; прагне вирізнятися з – посеред більшості, тощо.

Як використати під час навчання: вчитися допитливості, учитися самострерджуватися; контролювати власне навчання; розмовляти зі своїм серцем; стимулювати особистий розвиток, ламаючи бар’єри, які блокують навчання; думати про своє мислення; залишати час на розміркування; слухати голос власної інтуїції, вести самостійне дослідження; дозволяти бути не таким, як інші; вести особисті щоденники, описувати свої думки, висновки, міркування, узагальнення, тощо.

Існують різноманітні методики діагностування особливостей нервової діяльності учнів. Доцільно їх згрупувати за видами нервових процесів та особливостями вищої нервової діяльності:

1. Пам’ять – Запам’ятовування, збереження та послідуюче відновлення індивідуального його досвіду.

За характером психічної активності пам’ять поділяється на:

– Рухову;

– Емоційну;

– Образну;

– Словесно – логічну.

За характером мети діяльності пам’ять виділяють:

– Мимовільну;

– Довільну;

За часом збереження матеріалу пам’ять поділяють на:

– Короткотермінову;

– Довготривалу.

Індивідуальні особливості пам’яті виражаються в різній швидкості, точності та міцності запам’ятовування. При дослідженні пам’яті експериментальний матеріал може надаватися зорово, або на слух. Крім того, можливі різні варіанти цих 2 основних способів: зорово – слухово – моторний, зорово – моторний, зорово – слуховий, тощо.

Мимовільне запам’ятовування – продукт і умова пізнавальних та практичних дій. Як правило, мимовільно запам’ятовується матеріал, важливий для дитини, якщо викликає цікавість та емоції. Мимовільна пам’ять є ранньою генетикою, формою пам’яті коли вибірковість пам’яті визначається самим ходом діяльності; вона передує формування концентрації уваги, для якої треба повна концентрація уваги та вольове зусилля. Дослідити мимовільну пам’ять учнів можливо використавши методику П. І. Зінченка.

Дослід 1. На 15 карках зображено по 1 предмету, які легко класифікуються: тварини, фрукти, техніка. Крім того, в правому верхньому кутку картки написане двохзначне число. Завдання учнів – розподілити всі предмети по групам (довільна пам’ять). Після закінчення учні мають по пам’яті відновити спочатку предмети, потім – числа (мимовільна пам’ять).

Дослід 2. (з іншими числами та зображеннями предметів). Учні мають спочатку розмістити всі числа в порядку зростання, а потім по пам’яті їх відновити, а після цього відновити назви предметів, які вони запам’ятали.

Ця методика дає можливість з’ясувати можливості довідної та мимовільної пам’яті кожного учня.

Короткотермінова пам’ять (КП) – Вид пам’яті що характеризується дуже коротким збереженням інформації після короткого одноразового сприйняття. Вимірюється об’єм КП числом символів, проводиться дослід на цифровому матеріалі (метод Динкобса).

Учням пропонуються послідовно сім рядів цифр по 10 у кожному. Після прочитання кожного ряду учні письмово від поновлюють елементи числового ряду в тому ж порядку. Для отримання ними надійного результату дослід можна повторити кілька разів. Отримані результати дають інформацію (порівняльну) про можливості короткотермінової пам’яті дітей.

Оперативна пам’ять – це вид пам’яті, яка включає запам’ятовування, збереження і відновлення інформації, що використовується в ході виконання певних дій і необхідної тільки для виконання даного завдання. Головні характеристики ОП:

А) об’єм – кількість запам’ятованої і збереженої інформації;

Б) точність – показник тотожності відновленого і бажаного матеріалу;

В) тривалість збереження – час збереження повної інформації без викривлень;

Г) лабільність (рухомість) – відношення між запам’ятовуванням та забуванням матеріалу;

Д) стійкість – проти зовнішніх та внутрішніх перешкод.

Об’єм оперативної пам’яті завжди менше ніж об’єм короткотермінової пам’яті. Матеріалом в досліді служать ряди слів великої (ВЧ) та малої (МЧ) частоти виливання (методика Я. Постмана). Використовують 3 варіанти довжини ряду: із 10,15 та 20 слів. Слова подаються на слух частотою 1 слово в секунду. Треба письмово відновити як можна більше слів, починаючи з останнього за 60 с.

Дуже важливим в навчанні є врахування індивідуальних можливостей запам’ятовування, як процесу пам’яті, в результаті якого відбувається закріплення нового шляхом зв’язування його з набутим раніше. Для вивчення процесу запам’ятовування використовуються класичні методи: метод заучування, , метод вдалих відповідей; метод антиципації. Вивчення продуктивності запам’ятовування методом заучування базується на використанні не пов’язаних між собою слів із 4-6 букв, які подаються слуховим способом рядом із 12 слів, які треба заучити до безпомилкового відновлення. Дослід повторяється до тих пір, поки учень не відновить всі 12 слів. Цим дослідом можна оцінювати індивідуальну особистість швидкості заучування дитини.

Мимовільне та довільне запам’ятовування – це види пам’яті, що відрізняються за критеріями використання допоміжних засобів в процесі запам’ятовування. Для їх вивчення використовують методи антиципації, парних асоціацій, піктограм та подвійної стимуляції. Останній розроблений А. Р. Лурія та А. Н. Монтьєвим і полягає в тому, що учневі пропонують ряд слів для запам’ятовування і пропонують до кожного підібрати картинку. Потім, дивлячись на відібрані картинки, учень має відновити відповідні слова. Для порівняння результатів визначається коефіцієнт збільшення ефективності запам’ятовування за формулою

Vm – Vg

К= Vg 100%

Розуміння уваги в психології ( за Н. Р. Добриніним) існує як спрямованість і зосередженість психічної діяльності людини. Увагу поділяють на:

А) мимовільну;

Б) довільну;

Г) після довільну.

До основних характеристик уваги відносяться:

А) об’єм;

Б) вибірковість;

В) стійкість;

Г) концентрацію;

Д) розподіл;

Е) переключення.

Об’єм – Це кількість об’єктів, які можуть бути чітко сприйняті в відносно короткий проміжок часу.

Вибірковість уваги – здатність виділяти із багатьох сигналів тільки деякі.

Стійкість уваги – Це здатність зберігати зосередженість на об’єкт уваги і не відхилятися від нього.

Концентрація уваги – здатність зберігати зосередженість на певному об’єкті уваги при наявності перешкод.

Розподіл уваги – це здатність зосереджуватися на кількох об’єктах уваги одночасно.

Переключення уваги – здатність її переміщення з одного об’єкту на інший або з одного виду діяльності на іншу.

Всі зазначені характеристики уваги зберігають функціональну єдність. Дослідити увагу можна методом “корректуаної проби”. Для цього учневі пропонують бланк, на якому надруковано 10 суцільних строчок букв по 54 букви в кожній. Серед цих букв в довільному порядку розміщені 24 іменники в називному відмінку однини. Ступень складності слів різна (дім, піраміда, миска, тощо).

Швидкість вибору – визначають за формулою S= m/t, де m – кількість знайдених слів, T – затрачений час. Знайдені слова при цьому експерименті треба підкреслювати, час фіксується після проходження всіх строчок.

Визначення Стійкості і концентрації уваги (проба Бурдона – Анфімова) – це викреслювання заданих букв на бланкові на фоні перешкод. Показником концентрації уваги є відношення коефіцієнта точності виконання завдання на фоні звукових перешкод до точності виконання завдання без перешкод:

Ап

К= 100%

Аб/п

(хід – учень переглядає заяву направо кожну строчку тексту і викреслює літери р і к. Всього 40 строчок по 30 букв в кожній. Час обмежений).

Мимовільну увагу Можна здійснити методом інтелектуальної проби: пошук і реєстрація простих і парних чисел в групи по 3 числа в кожному. Результат визначається за формулою

M

C= де, С – коефіцієнт розподілу уваги,

N m – кількість правильно виділених трієк чисел;

N – загальна кількість запланованих трієк.

Числа пропонують від 1 до 29, серед яких зустрічаються позміщені підряд по 3 простих і по 3 парних числа, які учень має окремо виписати. Час фіксовано.

Переключення уваги, вивчають за допомогою таблиць Шульте. Для чого готують таблицю з розміщеними врозкид на ній чорними і червоними цифрами від 1 до 25. Біля кожної цифри є символ – буква алфавіту.

І етап: знайти в таблиці числа за зростанням від 1 до 25 чорного кольору і виписати їх символи.

ІІ етап: Знайти червоні цифри від 25 до 1 і виписати їх символи.

ІІІ етап: Виконання обох процедур одночасно 1 чорна – 1 червона.

Визначається показник переключення уваги

SIII

П= SI (абоII) , де SIII – швидкість вибору на ІІІ етапі (час ділиться на 2), SI (або ІІ) – час виконання І або ІІ етапу.

Групове мислення можна вивчити за методикою “Катастрофі”:

Ваша яхта тоне в Тихому океані. Не пошкодженими лишилися 10 речей: розмістіть їх в парній важливості.

1

Дзеркало

1

– сигнал

2

10 – літрова каністра з водою

6

– вогнище

3

Коробка з їжею

7

– запалювання вогню

4

Надувна подушка

2

– пиття

5

Радіоприймач

3

– їжа

6

5-л каністра бензину

9

– бір води

7

Сірники

10

– добування риби

8

20 м нейлонового шнура

8

– шнур

9

20 м2 поліетиленової плівки

4

– плав засіб

10

Риболовна снасть

5

– відпочинок

Спочатку дослід проводиться індивідуально, потім групою. Результати співставляються. Визначається в індивідуальному списку або груповому списку і номером контрольного списку. Чим більше різниць – тим більша ціна помилки. Наприклад, 8 в контрольному списку – 5 в індивідуальному списку = 3. Підраховується загальна сума розбіжностей, і якщо вона перевищує 10 – велика вірогідність загибелі. Групи по 4-5 чоловік, перемагають ті, в якою сума – найменша.

Швидкість читання – показник здатності швидко сприймати надруковану інформацію, показник інтелектуальних можливостей дитини. Анкета оцінки швидкості читання дає можливість виявити рівень розвину тості швидкості читання (додаток) 100-60- добре і відмінно, менше – 60 – погано.

Школа швидкості читання (за 1 хв).

5 кл

6 кл

7 кл

8 кл

9 кл

Дуже повільна

До 70

До 80

До 90

До 100

До 110

Повільна

80

90

100

110

120

Середня

90

100

110

120

130

Вище середнього

100

110

120

130

140

Швидке

110

120

130

140

150

Дуже швидке

130

140

150

160

170

Загальна сума балів розраховується виходячи з того, що в питаннях 1,4,7, та 8 а= 10 балів, б= 8, в=6, а г=4. В деїх інших питаннях бали зростають: а=2 бали, б=4, в=6, г=8, д=10 балів.

Для доповнення психофізичного портрета учня можна використати ще велику кількість тестів, з яких особливо цікавими є вивчення екстраверсії – інтроверсії та нейротизму (за Айзенком) (додаток 1), поєднання експресивних ознак психічних процесів (додаток 2), дослідження стривоженості (за Спілбергом) – (додаток 3), опитування мотивації (додаток 5), вивчення професійної спрямованості учня (додаток 6), складання карти інтересів (додаток 7), дослідження відношення до себе (о – сортування) (додаток 8), тощо.

Звичайно, подібне тестування вимагає часу, але дає доволі чіткий психофізіологічний портрет кожної дитини, що має обов’язково враховуватися при здійсненні індивідуальної роботи з учнями і неминуче дасть свої позитивні результати.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Індивідуалізація – як засіб креативної діяльності - Сочинения на заданную тему


Індивідуалізація – як засіб креативної діяльності