Великі жарти маленької Немишлі

Великі жарти маленької Неми Ш Лі

Сцена 1. Палажка і Параска

Лунає українська пісня. Чути голос птахів. Виходить письменник, слухає спів пташок, сідає, дістає папір, перо, пише. Потім читає:

Україна…Золота, чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана, зеленню закосичена. У глибину століть сягає історія нашого народу. Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – в нашій славній Україні. Тут жили наші діди й прадіди – тут корінь роду українського. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово.

А люди! Чи знаєте ви, які люди живуть в українських містах і селах?! А ось я вам зараз розповім. Знайомтесь:

Це Василь Галушка лагодить тин біля своєї хати. Добрий він чоловік, роботящий, майстер на всі руки. Весь час думає Василь про свою дружину Палажку – як би втекти від неї в шинок, щоб вона не помітила!

А це Петро Вареник, найближчий сусід і кум Василя. Теж добрий чолов’яга, без роботи й хвилини не всидить. Може він і посидів би без роботи, якби не всевидяче око його любої дружиноньки Параски!

А ось і сама Параска! Ох і жінка! Розумна, моторна, до всякого діла охоча. Найбільше любить вона свою сусідку Палажку. І години одна без одної не проживуть, бо з ким же можна так добре перемити кісточки сусідам або так смачно полаятися!

А ось і Палажка! Теж гарна, як ви розумієте, жіночка! Люб’язна, лагідна, дотепна, сором’язлива (була колись).

Так уже років, мабуть, із 30 живуть Вареники з Галушками по-сусідству і майже ніколи не сваряться, хіба що інколи…

Письменник виходить. Герої мовчки працюють: Василь лагодить тин, Петро клепає косу, Палажка білить хату, Параска мете двір.

Палажка: Ой людоньки добрі! І як же оце на світі жити, та щоб і не лаятися! І все через оту кляту Параску, нехай мене Бог прощає! Ви тільки подивіться: я – білю, а вона – мете! Повилазило їй, чи що? (Прости мене, Господи, ще раз!) мабуть ти, кумасю, всю ніч не спала, все думала, якої б мені ще пакості зробити?

Параска: І чим же це я тобі на цей раз не догодила? Дим з труби не в твій бік, собака всю ніч спав, не гавкав. Півня, що дужче всіх співав, зарубала. Вишню, що затіняла тобі весь білий світ, спиляли. Чим я тобі ще не вгодила?

Палажка: (забула, чого лаялася). А як же! Немає ж бо правди ніде! Мало того, що хати все життя поруч стоять, та ще й груша на межі виросла!

Параска: І чого ти ото людям добрим голову морочиш?

Палажка: А не морочу, а правду чистісіньку кажу! І нехай всі отут знають, що ти нахаба!

Параска: Та чого ж це я нахаба?

Палажка: А того що кабанчика на тому тижні зарізала, а мені й третини не дала!

Параска: Отакої! Та чого б це я мала тобі третину давати?

Палажка: Аякже! Моїми ж грушами кабанчика вигодувала!

Параска: Оце так! Вони що, твої груші мічені, чи що? Та й груша росте на моєму городі!

Палажка: Ага, на твоєму! А піди подивись, де у тієї груші корені! Всі ж чистісінько на моєму городі! Ой людоньки добрі! І де є ту правду взяти! Як корені, так у мене на вгороді, а як груші – до неї падають!

Параска: А ти, Петре, чого мовчиш, стоїш, мов вкопаний? Чи ж ти не бачиш, не чуєш, як ці кляті Вареники наді мною знущаються!

Палажка: Так оце ми знущаємося! Дивись, Василю, що на нас ці проклятущі Галушки набріхують! Бачиш, вже й побити мене хотять! А ти стоїш, ніби води в рот набрав! А ну дай їм, дай скоріше! Ось я тобі зараз кочергу принесу!

Палажка: А я ось за вилами збігаю! (тікають)

Чоловіки плюють вслід жінкам.

Петро: Та хай їм грець, куме, цим бабам! Ходімо краще до шинку!

Василь: Ходімо, куме!

Вибігають жінки з кочергою та вилами.

Параска: А де ж це вони? Петре! Петре!

Палажка: Кричи дужче! У шинку вже досі твій Петре!

Параска: А як же ти не вгледіла?

Палажка: А я ж у хаті поралася! (ховає за спину вила)

Параска: Та і я ж оце! (ховає кочергу)

Палажка: Ой горе ж мені, горе! Це ж знову мій прийде як чіп п’яний!

Параска: А мій як свиня приповзе! Ой, кумасю, бідолашні ж ми з тобою! У всіх чоловіки як чоловіки, а у нас таке лишенько!

Палажка: І не кажи, Парасю. І де та молодість поділася?

Параска: Пролетіли роки, наче орли сизокрилі!

Палажка: А пам’ятаєш, кумасю, як до тебе Василь ходив, та як од матері ховалися?

Параска: А твій Петро який був чорночубий та пишновусий!

Палажка: Та що й казати! Тільки й залишилося, що згадувати!

Сідають край сцени, з сумом зітхають, дивляться на сцену.

Письменник: І сіли наші сусідоньки біля тину у холодочку, схилили у задумі голови та й почали згадувати літа свої молодії. Охо-хо, давненько ж це і було…

Сцена 2. Молодь на вулиці

Лунає музика. Поступово затихає. Вибігають дівчата, сміються, шепочуться, танцюють.

– Ой, подруженьки, що я вам скажу!

– А що, кажи скоріше!

– А те, що скоро в нас, мабуть, весіллячко буде!

– Оце! І в кого ж? чи не в тебе самої бува?

– А здогадайтесь! Га? І як це ви нічого не бачите?

– А що ж бачити?

– А те, як учора Василь з нашої Палазі увесь вечір очей не зводив та все підморгував!

– Таке видумала!

– А ось побачите, не видумала! Чого б це я видумувати мала!

– А й справді!

– А я думаю, чого це наш Василь за нею наче тінь ходить?

– Ага! Аж змарнів, мабуть, од великого кохання ото!

– А давайте покличемо Палажку та й все в неї розпитаємо! (стукає у вікно) Палазю, виходь скоріше до гурту!

Палажка: Вечір добрий, подруженьки! Я оце й сама на вулицю збиралася! Ось тільки, думаю, стрічки нові причеплю та й вийду.

– Знаєм, знаєм, нащо тобі нові стрічки!

Палажка: Та про що це ви?

– А то не знаєш!

– Розкажи ж бо й нам, Палазю, чи приходив до тебе Василь учора?

Палажка: Ой, слухайте, що я вам скажу! Сиджу вчора коло віконця та й рушник вишиваю. Коли чую ото, хтось іде, та тихенько так! Думала, Василь до мене. Глядь у шибку – а то ж Петро!

– До тебе?

Палажка: Та де там! До Параски!

– О-о-о! І-і-і! Оце так!

Палажка: Еге ж! Та тихенько так крадеться, попід тином пригинається! Бо колись вже йому попало від тітки Катерини!

– Ой, а ми нічого й не знали!

– А ну мерщій покличемо Параску та про все її гарненько розпитаємо! (стукають у вікно) Парасю!

Параска: Ой, це ви, дівчаточка!

– А ти ж думала, хто?

Параска: Та я так же й думала!

– Кажи, кажи! Може, ти сватів чекала?

Параска: Таке скажете, сватів!

Палажка: А хіба ж ні?

Параска: Я б тобі, подруженько, першій розказала, аби що було!

Палажка: А чого ж Петро вчора попід вікнами ходив?

Параска: Ой, так то ж його мати за сіллю послала!

Палажка: Еге ж, за сіллю! Опівночі! Пізненько в них вечеряють! (Всі сміються)

Заходять хлопці.

– Добрий вечір вам, дівчаточка!

– Ви вже нас, мабуть, зачекалися!

– Аякже, від самого ранку чекаємо!

– А що ж ви тут робили без нас?

– Не сумували, не думайте!

– І зараз заспіваємо!

Ой, вийду я на вулицю – гарная я!

Туди-сюди повернуся – гарная я!

Кругом себе обернуся – гарная я!

Яка була моя мати, така й я!

А до мене Яків приходив, коробочку раків приносив!

А я тії раки забрала, а Яекова з хати прогнала!

Галю, Галю, чорнобрива, чого в тебе брови криво?

На козака задивилась, аж брівонька іскривилась!

Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі.

Сидить вутя на березі, вирячило очі!

Він на нього: “Гілля! Гілля” – а воно й присіло!

Якби, було, не паличка, воно б Гриця з’їло!

По Немилі вітер віє, снігом землю сіє!

Сама мати ложки миє, бо дочка не вміє!

Заходить Стецько з бубликом.

– Це ти, Стицю, мабуть, дівчину собі прийшов вибирати?

Великі жарти маленької Неми Ш Лі

Сцена 1. Палажка і Параска

Лунає українська пісня. Чути голос птахів. Виходить письменник, слухає спів пташок, сідає, дістає папір, перо, пише. Потім читає:

Україна…Золота, чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана, зеленню закосичена. У глибину століть сягає історія нашого народу. Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – в нашій славній Україні. Тут жили наші діди й прадіди – тут корінь роду українського. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово.

А люди! Чи знаєте ви, які люди живуть в українських містах і селах?! А ось я вам зараз розповім. Знайомтесь:

Це Василь Галушка лагодить тин біля своєї хати. Добрий він чоловік, роботящий, майстер на всі руки. Весь час думає Василь про свою дружину Палажку – як би втекти від неї в шинок, щоб вона не помітила!

А це Петро Вареник, найближчий сусід і кум Василя. Теж добрий чолов’яга, без роботи й хвилини не всидить. Може він і посидів би без роботи, якби не всевидяче око його любої дружиноньки Параски!

А ось і сама Параска! Ох і жінка! Розумна, моторна, до всякого діла охоча. Найбільше любить вона свою сусідку Палажку. І години одна без одної не проживуть, бо з ким же можна так добре перемити кісточки сусідам або так смачно полаятися!

А ось і Палажка! Теж гарна, як ви розумієте, жіночка! Люб’язна, лагідна, дотепна, сором’язлива (була колись).

Так уже років, мабуть, із 30 живуть Вареники з Галушками по-сусідству і майже ніколи не сваряться, хіба що інколи…

Письменник виходить. Герої мовчки працюють: Василь лагодить тин, Петро клепає косу, Палажка білить хату, Параска мете двір.

Палажка: Ой людоньки добрі! І як же оце на світі жити, та щоб і не лаятися! І все через оту кляту Параску, нехай мене Бог прощає! Ви тільки подивіться: я – білю, а вона – мете! Повилазило їй, чи що? (Прости мене, Господи, ще раз!) мабуть ти, кумасю, всю ніч не спала, все думала, якої б мені ще пакості зробити?

Параска: І чим же це я тобі на цей раз не догодила? Дим з труби не в твій бік, собака всю ніч спав, не гавкав. Півня, що дужче всіх співав, зарубала. Вишню, що затіняла тобі весь білий світ, спиляли. Чим я тобі ще не вгодила?

Палажка: (забула, чого лаялася). А як же! Немає ж бо правди ніде! Мало того, що хати все життя поруч стоять, та ще й груша на межі виросла!

Параска: І чого ти ото людям добрим голову морочиш?

Палажка: А не морочу, а правду чистісіньку кажу! І нехай всі отут знають, що ти нахаба!

Параска: Та чого ж це я нахаба?

Палажка: А того що кабанчика на тому тижні зарізала, а мені й третини не дала!

Параска: Отакої! Та чого б це я мала тобі третину давати?

Палажка: Аякже! Моїми ж грушами кабанчика вигодувала!

Параска: Оце так! Вони що, твої груші мічені, чи що? Та й груша росте на моєму городі!

Палажка: Ага, на твоєму! А піди подивись, де у тієї груші корені! Всі ж чистісінько на моєму городі! Ой людоньки добрі! І де є ту правду взяти! Як корені, так у мене на вгороді, а як груші – до неї падають!

Параска: А ти, Петре, чого мовчиш, стоїш, мов вкопаний? Чи ж ти не бачиш, не чуєш, як ці кляті Вареники наді мною знущаються!

Палажка: Так оце ми знущаємося! Дивись, Василю, що на нас ці проклятущі Галушки набріхують! Бачиш, вже й побити мене хотять! А ти стоїш, ніби води в рот набрав! А ну дай їм, дай скоріше! Ось я тобі зараз кочергу принесу!

Палажка: А я ось за вилами збігаю! (тікають)

Чоловіки плюють вслід жінкам.

Петро: Та хай їм грець, куме, цим бабам! Ходімо краще до шинку!

Василь: Ходімо, куме!

Вибігають жінки з кочергою та вилами.

Параска: А де ж це вони? Петре! Петре!

Палажка: Кричи дужче! У шинку вже досі твій Петре!

Параска: А як же ти не вгледіла?

Палажка: А я ж у хаті поралася! (ховає за спину вила)

Параска: Та і я ж оце! (ховає кочергу)

Палажка: Ой горе ж мені, горе! Це ж знову мій прийде як чіп п’яний!

Параска: А мій як свиня приповзе! Ой, кумасю, бідолашні ж ми з тобою! У всіх чоловіки як чоловіки, а у нас таке лишенько!

Палажка: І не кажи, Парасю. І де та молодість поділася?

Параска: Пролетіли роки, наче орли сизокрилі!

Палажка: А пам’ятаєш, кумасю, як до тебе Василь ходив, та як од матері ховалися?

Параска: А твій Петро який був чорночубий та пишновусий!

Палажка: Та що й казати! Тільки й залишилося, що згадувати!

Сідають край сцени, з сумом зітхають, дивляться на сцену.

Письменник: І сіли наші сусідоньки біля тину у холодочку, схилили у задумі голови та й почали згадувати літа свої молодії. Охо-хо, давненько ж це і було…

Сцена 2. Молодь на вулиці

Лунає музика. Поступово затихає. Вибігають дівчата, сміються, шепочуться, танцюють.

– Ой, подруженьки, що я вам скажу!

– А що, кажи скоріше!

– А те, що скоро в нас, мабуть, весіллячко буде!

– Оце! І в кого ж? чи не в тебе самої бува?

– А здогадайтесь! Га? І як це ви нічого не бачите?

– А що ж бачити?

– А те, як учора Василь з нашої Палазі увесь вечір очей не зводив та все підморгував!

– Таке видумала!

– А ось побачите, не видумала! Чого б це я видумувати мала!

– А й справді!

– А я думаю, чого це наш Василь за нею наче тінь ходить?

– Ага! Аж змарнів, мабуть, од великого кохання ото!

– А давайте покличемо Палажку та й все в неї розпитаємо! (стукає у вікно) Палазю, виходь скоріше до гурту!

Палажка: Вечір добрий, подруженьки! Я оце й сама на вулицю збиралася! Ось тільки, думаю, стрічки нові причеплю та й вийду.

– Знаєм, знаєм, нащо тобі нові стрічки!

Палажка: Та про що це ви?

– А то не знаєш!

– Розкажи ж бо й нам, Палазю, чи приходив до тебе Василь учора?

Палажка: Ой, слухайте, що я вам скажу! Сиджу вчора коло віконця та й рушник вишиваю. Коли чую ото, хтось іде, та тихенько так! Думала, Василь до мене. Глядь у шибку – а то ж Петро!

– До тебе?

Палажка: Та де там! До Параски!

– О-о-о! І-і-і! Оце так!

Палажка: Еге ж! Та тихенько так крадеться, попід тином пригинається! Бо колись вже йому попало від тітки Катерини!

– Ой, а ми нічого й не знали!

– А ну мерщій покличемо Параску та про все її гарненько розпитаємо! (стукають у вікно) Парасю!

Параска: Ой, це ви, дівчаточка!

– А ти ж думала, хто?

Параска: Та я так же й думала!

– Кажи, кажи! Може, ти сватів чекала?

Параска: Таке скажете, сватів!

Палажка: А хіба ж ні?

Параска: Я б тобі, подруженько, першій розказала, аби що було!

Палажка: А чого ж Петро вчора попід вікнами ходив?

Параска: Ой, так то ж його мати за сіллю послала!

Палажка: Еге ж, за сіллю! Опівночі! Пізненько в них вечеряють! (Всі сміються)

Заходять хлопці.

– Добрий вечір вам, дівчаточка!

– Ви вже нас, мабуть, зачекалися!

– Аякже, від самого ранку чекаємо!

– А що ж ви тут робили без нас?

– Не сумували, не думайте!

– І зараз заспіваємо!

Ой, вийду я на вулицю – гарная я!

Туди-сюди повернуся – гарная я!

Кругом себе обернуся – гарная я!

Яка була моя мати, така й я!

А до мене Яків приходив, коробочку раків приносив!

А я тії раки забрала, а Яекова з хати прогнала!

Галю, Галю, чорнобрива, чого в тебе брови криво?

На козака задивилась, аж брівонька іскривилась!

Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі.

Сидить вутя на березі, вирячило очі!

Він на нього: “Гілля! Гілля” – а воно й присіло!

Якби, було, не паличка, воно б Гриця з’їло!

По Немилі вітер віє, снігом землю сіє!

Сама мати ложки миє, бо дочка не вміє!

Заходить Стецько з бубликом.

– Це ти, Стицю, мабуть, дівчину собі прийшов вибирати?


Вы читаете: Великі жарти маленької Немишлі