Чи такий страшний синдром, як його малюють?

Моя мати, яка все життя працює бухгалтером, боїться відвідувати школу. Ні, не тому, що досі має якісь дитячі комплекси чи неприємні спогади, пов’язані з цим закладом. Її лякає сама атмосфера школи та якийсь начебто пришвидшений часовий ритм: галас, метушня, постійний рух. “У мене одразу, – скаржиться вона, – частішає дихання та прискорюється серцебиття”. Якби справа була тільки в цьому! Уся наша діяльність у школі – суцільний стрес (сподіваюсь, колеги, Ви не будете заперечувати). Тут і необхідність постійно бути “у формі”, швидко реагувати на непередбачувані (а часом навіть екстремальні) ситуації, численні “мушу, треба, не встигаю”, широке коло обов’язків і ще більший ступінь відповідальності, постійний тиск з боку адміністрації, незадоволених батьків, контролюючо-перевіряючих органів… А що в результаті? Перевтома, роздратованість, апатія, виснаженість, відчуття безпорадності та власної некомпетентності. Чи це вже є ото сумнозвісне “професійне вигорання”, про яке тільки-но й чути останнім часом?

Зайшла на



1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Чи такий страшний синдром, як його малюють?